Мушкетна стрілянина, стукіт гармат був оглушливим. Росіяни, кидаючись на висоту, кричали, як демони. Полки Четвертої дивізії та морська піхота, озброєні старим і славним Коричневим Бесом, нічого не могли вдіяти проти московської піхоти, але Міні розбила їх, як рука Ангела-Руйнівника. Однак чисельна диспропорція була надто великою — наші люди були виснажені, — але нарешті прийшла допомога. Нарешті праворуч від нас з'явилися французи.
Було після дев’ятої години, коли французи перебігли через край пагорба праворуч від нас — орлеанські егері, тиральєри, індигени, зуави, лінійна піхота й артилерія — і обрушилися на фланг росіян. Відвідавши це місце, було цікаво спостерігати, як чоловіки з усіх озброєнь — англійці, французи та росіяни — лежали разом, демонструючи, що земля, мабуть, була зайнята різними групами військ. Французи швидко вступили в бойові дії, бо в росіян було багато людей для всіх бажаючих. Їх запаси в долина та вздовж дороги до Севастополя приймали розбиті колони, які були зігнані з пагорба, дозволяли їм знову формуватися та наступати знову, або снабжали нові полки, щоб атакувати союзників знову і знову. Здається, цей резерв складався з трьох великих корпусів — ймовірно, по 5000 чоловік у кожному. Атакуюча сила не могла бути меншою, ніж 20 000 чоловік, і дуже низька оцінка сили росіян – від 45 000 до 50 000 чоловік усіх видів зброї. Деякі кажуть, що на боці ворога було задіяно від 55 000 до 60 000 чоловік; але я вважаю, що ця кількість надмірна, і, безперечно, не було достатньо підстав для них, щоб виставляти напоказ. Капітан Бернетт, Р. Н., стверджує, що він бачив свіжі тіла росіян, які йшли до атаки тричі поспіль, і що їхню артилерію змінювали щонайменше чотири рази. Гвинтівка Міні виконала нашу роботу, і лорд Хардінг має право на щиру подяку країни за його наполегливість у озброєнні цієї експедиції, наскільки це було в його силах, усіма гвинтівками, які тільки можна було придбати, незважаючи на неприязнь, з якою цю зброю зустріли багато досвідчених солдатів.
Три батальйони орлеанських егерів промчали повз, зі світлом битви на їхніх обличчях. Їхні сурми звучали над гоміном битви, і коли ми спостерігали за їхнім нетерплячим ривком на флангах ворога, ми знали, що день безпечний. За ними йшов батальйон егерів корінних жителів. О дванадцятій годині їх різко погнали з пагорба до долини, де переслідувати було неможливо, оскільки дорогами керувала артилерія.