Місцевість за солоним озером, біля якого ми розташувалися, була зовсім позбавлена дерев і кущів і складалася з широких рівнин, позначених з інтервалом у дві-три милі пагорбами та довгими нерівними пасмами пагорбів, що спускалися до моря під прямим кутом до берега. Його мало обробляли, за винятком клаптиків землі навколо нечастих сіл, побудованих у вищих заглибленнях долин. Зайців було заведено в достатку, і вони створювали велику розвагу для солдатів, коли вони зупинялися, і на кількох неабияк полювали в рядах. Усіх волів, коней чи худоби козаки вигнали. Ґрунт був твердим і еластичним, і був чудовим для артилерії. Війська мали чудовий вигляд. Ті, хто був свідком цього, ніколи не забудуть ефекту цих величезних військових мас, що спускаються хребтами пагорбів, ряд за рангом, а сонце грає над лісами блискучої сталі. Далі понеслася війна; хвиля за хвилею, величезна величні хвилі озброєних людей, у той час як гуркіт артилерії та тупіт кавалерії супроводжували їх просування.
Після годинного маршу відбулася зупинка на п'ятдесят хвилин, під час якої лорд Реглан у супроводі дуже чисельного штабу, маршала Сен-Арно, генералів Боске, Форі та кількох французьких офіцерів їхав уздовж передньої частини колон. Люди за власним бажанням піднялися з землі, кинулися вперед, і колона за колоною рвала повітря триразовими англійськими вигуками. Це була добра прикмета. Коли маршал проходив повз 55-й полк, він вигукнув: «Англійці, я сподіваюся, ви добре будете битися сьогодні!» "Надія!" — вигукнув голос із рядів, — ти точно знаєш, що ми це зробимо! Багато хворих випало, їх віднесли в тил. Це було болісне видовище — сумний контраст із чудовим виглядом армії попереду, споглядати сміття за сміттям, яке несли повз вози, з бідолахами, які впали від хвороби та втоми. Проте марш тривав, грандіозний і непереборний. Нарешті дим палаючих сіл і хуторів сповістив, що ворог попереду знає про наш марш. Меланхолійно було бачити почорнілі від диму білі стіни будинків — полум’я, що піднімалося крізь дахи мирних садиб — і зруйновані обриси покинутих хуторів.
Невдовзі з вершини пагорба було видно широку рівнину, за якою здіймався хребет, де-не-де затемнений масами, які досвідчене око розпізнало як кавалерію. Це був наш перший погляд на ворога, і незабаром ми знову втратили його з поля зору. Ліворуч від рівнини, у виїмці, утвореній двома хребтами. спалити велике село в полум'ї; Прямо перед нами стояв охайний білий будиночок, який не згорів, хоча горіли господарські будинки та подвір’я. Це була імператорська пошта в Бульянаку, всього за двадцять миль від Севастополя, і деякі з наших офіцерів і я невдовзі зайнятися розвідкою цього місця.