Частина 9

Але стійкість нашої піхоти та руйнівний ефект її мушкетного вогню похитнули впевненість ворога, тепер зламаного та повернутого зліва французами. Легка дивізія була змушена відмовитися від роботи, яку вона взяла; але гвардія просувалась до них — горяни рухалися ліворуч — і доля того дня щомиті схилялася до союзників. Французи послали до лорда Реглана по допомогу, дехто каже двічі — точно один раз, перш ніж ми просунулися. Наша атака не мала початися, доки вони не повернуть ліворуч, і цілком ймовірно, що містер Сент-Арно домовився про те, щоб надіслати інформацію про це лорду Реглану. Але наш головнокомандувач такої розвідки не отримував. Він був роздратований, неспокійний і розчарований затримкою, яка сталася справа від нього. Він послав полковника Віко з'ясувати стан справ і, якщо можливо, зв'язатися з французькими генералами. Тим часом французькі генерали, якщо віддати належне владі, були роздратовані, неспокійні та розчаровані повільністю англійців. Принц Наполеон послав до лорда Реглана, прийшли французькі штаб-офіцери з жалібним закликом — «Milord, je vous prie!» налийте «V amour de Dieu! Venez aux Franqais! Nous sommes masacres!» Нарешті лорд Реглан віддав наказ наступати, хоча він і не чув про успіх французької атаки, від якої залежало просування. Коли 1-ша і 3-я дивізії мали розгорнулися, і рухалися до Альми, лорда Раглана та. його штаб просунувся вперед і, огинаючи село Бурлюк праворуч, пройшов вузькою смугою, що вела до броду, яким частина бригади Адамса перейшла на інший бік. Вони обійшли праворуч від бригади Адамса, безпосередньо між крайньою правою стороною французів і Еванса, і по дорозі його світлість помітив батарею Тернера та пройшов близько до 41-го і 49-го на іншому березі річки, щодо розташування яких він віддав наказ бригадному генералу Адамсу. Під час переходу через брід штаб був підданий вогню російських гармат на висоті навпроти Бурлюка та піхоти на підтримку. Двох штабних офіцерів було влучено — лейтенанта Леслі, Королівської кінної гвардії, який виконував обов’язки офіцера-ординатора головнокомандувача, і капітана Віра, заступника помічника генерал-ад’ютанта. Лорд Реглан віддав наказ батареї Тернера підійти, щоб анфіладно побити гармати ворога. Доріжка, яка утворювала з іншого боку броду продовження тієї дороги, якою головнокомандувач пройшов навколо Бурлюка до річки, проходила на дні захищеної ущелини, яка майже розділяла позиції росіян, і утворювала кордон між наступами англійців і французів. З цього яру ворог був вибитий французами, і смуга була незайнятою, але де-не-де в її звивистих місцях була пронизана гарматами* Яр, підіймаючись угору, розкривався, ставав мілішим, а праворуч він звивався під невеликим рівниною, вірніше, плескатим пагорбом, яких було кілька на краю загального рівня плато. Піднявшись на цей пагорб, лорд Реглан побачив, як він і передбачав, що російські гармати, які керували бродом, були ліворуч від нього, у такому положенні, що їх можна було охопити анфіладою, а то й повернути назад. Він посилав Тернеру неодноразові накази; але через крутизну доріжки та втрату гарматного коня в річці виникли труднощі та затримка з підняттям гармат, і коли вони прибули, гвардійці та горяни вже просувалися на пагорб і наблизилися до російських колон. Гармати*, які з’явилися, були, я вважаю, 24-фунтовою гаубицею та 9-фунтовою гаубицею, і оскільки тумбріл, прикріплений до першої, не прибув, до неї поставили 9-фунтові боєприпаси та патрон. Артилерійські офіцери та генерал Стренґвейс зійшли з коней і почали працювати з гарматами, оскільки люди ще не підійшли; Прибув лейтенант Уолшем із рештою батареї, і шість гармат відкрили — на що? Один офіцер каже про «артилерію» росіян — що два постріли змусили цілу лінію російських гармат відійти, і що російський генерал, «побачивши, що його взяли у фланг», підвівся. Але точно