За мить вся сцена змінюється. Над морем і протоками проноситься сильний штормовий вітер, кидаючи їх у лють і посилаючи турецькі човни, що летять з пониклими вершинами, до притулку до берега — узбережжя закрите масами чорних хмар, які зриваються на потоки дощу, що нагадують тропічні водограї. Французькі військові в бухті опускають верхні щогли, у торговців закінчується трос і пускають ще один якір; раї тягнуться по полях і присідають у нори та кутки, доки не вщухне буря; а нещасні війська на своїй арці вкриті брудом під дією дощу. У таких часи, коли це полотно є жалюгідним притулком — кілки виймають із пухкого ґрунту та пропускають вітер і дощ. У суботу, 29 квітня, шторм зніс намети на всі боки. У двох англійських таборах близько двадцяти впало одночасно, і вони піддалися впливу проливного дощу. Леді Еррол, яка жила зі своїм чоловіком у стрілецькому таборі, мусила виповзати з-під полотна, що стікало капами, у найжахливішій ситуації.
Принц Жером Наполеон прибув 30 числа. Місто здригнувся імперським салютом із 101 гармати з кожного з п’яти французьких лінійних кораблів. Він відійшов від корабля до берега в штормовому вітрі, під таким же салютом, який налякав греків з життя. Наступної неділі принц Наполеон, генерал Канробер і етат-майор провели огляд французьких військ, а англійський генерал і штаб були присутні на цій події.
Лорд Реглан у супроводі лорда де Роса, генерал-квартирмейстера, та персоналу, містера Баррелла, доктора Тіса та інших, прибув 2 травня опівдні на борт «Емеу». Він пішов до квартири генерала Брауна, і вони провели довгу бесіду. Лорд Реглан відвідав адмірала Бруата на борту його флагманського корабля і тієї ж ночі відплив до Босфору та Скутарі.
Роботи в окопному таборі в Булаїрі просувалися з такою швидкістю, що наша частина їх на той час мала бути закінчена до середини травня. Змагання між французькими та англійськими військами під час розкопок були величезними і водночас дуже доброзичливими. Лінія була близько семи миль завдовжки, і близько двох і трьох чвертей або трьох миль було вибито нашими людьми. Це були прості польові роботи, що проходили вздовж гребня природного хребта від затоки Сарос до Мармурового моря. Вони складалися з траншеї глибиною сім футів; дно, від уступу до контруступу, шириною шість футів; верхні тринадцять футів завширшки. Тоді була берма завширшки три фути, над якою був земляний парапет (згодом буде облицьований) завтовшки п’ять футів, банкет завширшки три фути шість дюймів і схил всередині один на два.