Частина 23

І ось проривається високо над усім гуркіт бою, сильніший грім. Це глибокі, гнівні голоси великої англійської важкої батареї 18-фунтових і 32-фунтових гаубиць під командуванням Моубрея, які шукають резерви. Ці гармати стояли далеко праворуч від мене, біля сардинців, і всі визнають, що вони зіграли добру службу в цей насичений подіями день. Просування, свідком якого я щойно був, було останнім зусиллям ворога. Їхня піхота розгубленими масами котилася рівниною по той бік Черної, її переслідував весь вогонь французьких батарей і 8-дюймових англійських гаубиць у сардинському редуті, а також безперервний і добре скерований обстріл, поки вони не вийшли за межі досяжності. Про їхню поразку сповістив наступ їхньої кавалерії та сердиті залпи артилерії по позиціях союзників. Їхня кіннота, тримаючись поза межами, влаштувала дуже чесне шоу зі списами, прапорами та яскравими шаблями; але крім цього вони нічого не зробили — і, справді, вони нічого не могли зробити, оскільки ми не дали їм шансу діяти. Росіяни були підтримані гарматами, але вони не здавалися добре розташованими, а також не займали хороших позицій у будь-який момент бою. Піхота сформувалася квадратними блоками в тилу цієї сили, а потім почала просуватися до Маккензі-роуд, і французька ракетна батарея накрила їх з плато і, як не дивно, досягла їх кілька разів. Було близько восьмої години, коли почався їхній звичайний відступ, і англійська кавалерія та артилерія також почали відступати до своїх таборів, дуже незадоволені, тому що вони не мали більшої частки в почестях дня.