Частина 27

За один рік ми штурмували висоту Альми, витримали славну катастрофу під Балаклавою, вели велику битву під Інкерманом, охопили Азовське море та його узбережжя, спустошили Керч і захопили Єнікале, були свідками битви на Чорній, сім разів бомбардували Севастополь, стримували кожного генерала та кожного солдата, яких Росія могла залишити; і, перенісши всі лиха, яких міг заподіяти нам ворог удома та за кордоном, — пройшовши крізь літню спеку та зимовий мороз — після того, як був очищений у вогні хвороб і смерті, відсічі та лиха, і, перш за все, у сяйві перемоги, британське знамено пливло над Севастополем! Але наша армія була не та. Фізіологи кажуть нам, що ми піддаємося постійному заряду, і що жодна частина Джона Сміта 1854 року не входить до складу тієї самої шановної особи в 18 (34; але нам вдалося опрацювати десятки сотень атомів у нашій британській армії між 1854 і 1855 роками, і їх справді небагато можна було знайти в тілі корпорації, яка висадилася в Криму дванадцять місяців тому. Деякі полки оновлювалися тричі, інші змінювалися двічі. Зміни були не на краще — старі речі були кращими за нові. Старі солдати зникли; в одних полках було не більше п'ятнадцяти чоловік, в інших їх було не так багато, залишаючись поза тими, хто переїхав у пишному парад до свого першого бівуаку. Тих, кого поглинула війна, не замінили кращі люди. Легка дивізія — ті стед}'', знатні вояки стрілецької бригади; браві стрільці; 19-й, 23-й, 33-й, 77-й, 88-й — люди, які нанесли зуби тій жахливій російській батареї на криваві круті Альми — як мало з них тоді залишилося думати й дивуватися невдачі в Редані! Друга дивізія, давні товариші Світла у важкій боротьбі та важкій праці, на жаль, скоротилася. Третя дивізія, хоч і звільнилася від активної участі в будь-якій із великих битв чи крововій боротьбі війни, була тяжко вражена хворобою, і брала на себе значну частку виснажливих і неприємних обов’язків окопів та облоги, а її старі солдати були виснажені, як і солдати інших корпусів. Четвертий дивізіон заслужив собі високу репутацію. У запеклій боротьбі Інкермана воно здобуло нетлінні лаври, які мало кому з переможців залишилося носити. Щодо гвардії — тих величних батальйонів, які закріпили махові крила перемоги на Альмі й уперто протистояли натиску московської піхоти, що накотила Інкерманські ущелини, — хвороба й бої зробили свою справу, але надто впевнено, незважаючи на перепочинок у окопах під час нашої зимової весни, який був дозволений їхнім швидко зникаючим колонам.