Частина 2

За годину чи близько того гребінь пагорба, який хвилястими складками простягався на дві-три милі, був покритий батальйонами піхоти, і їх можна було побачити, як вони важко піднімаються на протилежний хребет, аж поки нічого не стало видно від одного краю до іншого, крім зламаних ліній цих міцних батальйонів. У людей був готовий, хвацький, справний вигляд, що виправдовувало зауваження одного з капітанів: «Ми готові, як ми стоїмо, негайно вирушити до Петербурга». У появі війська була, так би мовити, якась жвавість, яка одразу впала в очі. Наявність реальності в цьому огляді відрізняла його від бутафорських боїв і днів поля та всіх подібних святкових демонстрацій. Перед дванадцятою годиною на протилежних хребтах пагорбів було близько 20 000 військ — відмінно підготовлений артилерійський потяг із дев’ятифунтовими гарматами з повним призначенням стояв у долині внизу. Колумус, узятий прямолінійно, простягався вгору на вісім миль. Яким би дивним не було таке видовище для турків і греків, на землі майже не було тубільця. Неможливо сказати, чи страх чи апатія віддали їх; але Галліполі, з його 15 000 жителями, не послали жодної душі, щоб подивитися на це чудове видовище. Якщо Горацій правий, галіполітанці справді відкрили таємницю єдиного справжнього щастя. Вони абсолютно насолоджуються найпишнішою поблажливістю нульового адмірарі. У той час як шість чи сім французьких військових стояли на якорі у їхніх водах, а фрегати, пароплави та бойові кораблі безперервними потоками пливли туди-сюди, пробуджуючи відлуння Дарданелл нескінченними салютами, жодна істота не спускалася, щоб глянути на цю сцену. Старі старухи сиділи і в'язали у своїх брудних хатах; чоловіки, тобто греки, сутулилися по кутках у своїх мішкуватих бриджах, а гарненькі та брудні маленькі діти продовжували свої ігри, не виявляючи ані найменшої ознаки цікавості, хоча цілий флот палав своїм громом імператорським вітанням у кількох ярдах від них.