За містом, на межі гарних будинків, око зупинялося на великих земляних стінах, нагромаджених приблизно десять-дванадцять футів і вісімнадцять-двадцять футів завтовшки, з рівними проміжками порізаними амбразурами, у яких можна було помітити чорні крапки, які нагадували гарматні горловини. Ці роботи мали величезну силу. Здебільшого перед ними був дуже глибокий і широкий рів, і скрізь, де дозволяла земля, були кути та флеші, які дозволяли вести вогонь з флангів уздовж фронту та вести перехресний вогонь на центральних точках кожної лінії атаки чи підходу. Перед більшістю робіт на французькій та англійській сторонах міста передмістя з розбитими побіленими котеджами, зі зниклими дахами, вимкненими дверима та вибитими вікнами, залишилися окремо стояти на певній відстані від батарей, але в них були зроблені щілини, щоб вони не блокували вогонь гармат. Образ нещастя, представлений цими передмістями, був дуже вражаючим — у деяких випадках хаос був спричинений нашим пострілом, і будинки навколо Флагштофської батареї, навпроти французів, були рознесені на сміття та купи балок і розчину. Передові роботи, які росіяни залишили при наступі наших союзників, ще залишилися і було важко сказати, чи були в них якісь гармати чи ні, але вони настільки керувалися роботами в тилу, що було неможливо їх утримати, і вони забезпечили б хороше прикриття росіянам, у той час як останні могли стріляти крізь амбразури старих заводів з набагато більшою легкістю, ніж ворог міг на них потрапити.
Вони кинули свої нові земляні роботи за прикриттям передмістя; коли вони закінчили, вони відвели своїх людей із зовнішньої лінії, підірвали та знищили прикриття будинків і відкрили вогонь зі своєї другої лінії батарей. Їхні запаси габіонів здавалися невичерпними — у їх розпорядженні був увесь хмиз пагорбів Південного Криму. Перед величезними курганами, насипаними росіянами, у передньому плані, щоб здаватися частиною них, були французькі траншеї — кургани землі, вистелені габіонами, які виглядали як тонка рогожа. Ці лінії проходили паралельно лініям ворога. Найближча паралель не була «озброєна» гарматами, а була вишикувана стрільцями. Зигзаги вели вниз від траншеї до траншеї. Війська всередині ходили безпечно, якщо не комфортно. Партії прикриття, склавши зброю, сиділи навколо своїх маленьких вогнищ, курили й насолоджувалися кавою, тоді як робочі групи з лопатою в руках продовжували нескінченну роботу під час облоги — заповнювали тут габіони, нахиляли й потовщували парапети там, ремонтували амбразури та розчищали ями. Там, де на цій роботі ми повинні були мати невелику сержантську гвардію, французи могли дозволити собі сильну компанію.