Як і слід було очікувати, там, де був такий великий попит, коней було навряд чи знайти. До Тунісу зараза високих цін поширилася з Мальти, і маври просили 25 і 30 фунтів стерлінгів за найсправжніші зв’язки шкіри та кісток, які будь-коли скріплювали м’язами та вищипуванням. Почали проявлятися наші союзники. Паровий шлюп «Крістоф Коломб», що буксирував «Містраль», невеликий вітрильний транспорт, навантажений 27 солдатськими та 40 офіцерськими кіньми, прибув у гавань Мальти в ніч на 7-е й увійшов у Велику гавань о шостій ранку. наступного ранку^ На борту були генерал-лейтенант Канроберт і його шеф д'Етат; Генерал-лейтенант Мартімпрей, 45 офіцерів, 800 солдатів, 150 коней. Їхній прийом був дуже захопленим. Французькі генерали оселилися в палаці, а їхніх солдатів бенкетували в кожній таверні. Відгуки проводилися на їхню честь, і повітря дзвеніло від дружніх вигуків і вітань «природних ворогів».
Через кілька днів після прибуття гвардійців стало зрозуміло, що союзники мали продовжити рух до Туреччини і що військові дії були неминучими. 28 березня війна була оголошена, але підготовка до неї показала, що уряд дивився на війну певним часом раніше.
Влада докладала всіх зусиль, щоб експедиція могла вийти на поле. Генерал Фергюсон і адмірал Х’юстон Стюарт отримали від герцога Ньюкасла вираз задоволення тим, як вони співпрацювали у здійсненні «масштабної підготовки до прийому експедиційного корпусу, яку можна було успішно провести лише за відсутності непотрібного відомчого етикету» — чеснота, яка, як очікується, стане більш поширеною після цієї офіційної похвали. Обидва ці браві офіцери заслужили цей вияв задоволення, і сер В. Рейд наслідував їх у своїх зусиллях, спрямованих на забезпечення комфорту військ. Адмірал рано і пізно працював зі своєю звичайною енергією. У нього був modus operandi, згідно з яким умовний спосіб означає наказовий. Солдатів ховали в казармах матросів і закривали в гамаках під його «сильним впливом», а кораблі очищали від вантажу або навантажували свіжим із надзвичайною легкістю.