Неможливо скласти точне уявлення про вплив нашого вогню, але він, мабуть, завдав росіянам більшої втрати, ніж вони завдали нам. Є підстави припускати, що вони втратили близько дванадцяти чоловік убитими, тридцять п’ять пораненими та тридцять два коня, які вийшли з бою. Ми втратили шість коней, четверо були поранені. Two men lost their legs. Інші до вчорашнього дня, хоч і були важко поранені, не загрожують. Сержант 11-го гусарського полку спокійно їхав у тил, його нога бовталася на шматку шкіри до кістки, і сказав лікареві, що щойно прийшов перев’язати ногу. Інший солдат поводився з такою ж віддачею і відмовився використовувати підстилку, щоб віднести його в тил, хоча його нога була розбита на осколки.
Коли росіяни відійшли за висоту, було віддано наказ зупинитися та розташуватися на нічліг, і наші втомлені люди взялися збирати бур’яни на паливо. Так закінчився роман Бульянак. Кажуть, що лорд Кардіган дуже хотів атакувати, але отримав від лорда Лукана цінні накази не робити цього. Лорд Реглан дуже хотів не викликати жодної серйозної проблеми в положенні, в якому перебувала армія, і кінноті було наказано відійти до Бульянака, при цьому їх відступ підтримували 1-ша бригадна легка дивізія та частина 2-ї дивізії.
Коли наші стрільці відступали й шикувались, козаки здійняли глузливий крик, але не намагалися їх переслідувати чи приставати. Тепер відомо, що це була розвідка генерала Кир’якова з 2-ю бригадою 17-ї дивізії, 4-ю легкопольовою батареєю, 2-ю бригадою 6-ї кавалерійської дивізії у складі Саксен-Веймарського та ще одного гусарського полку, 900 донських козаків і однієї козацької батареї. Піхота трималася поза полем зору за хребтом, і ми не знали про її присутність у такій силі.
Щойно порцію рому та м’яса було подано, бочки розбили, а древка використовували для розпалювання вогнища для приготування їжі, додавши кропиви та довгої трави. Вночі зліва і спереду від нас було видно сторожовий вогонь росіян. Було холодно й похмуро, і якби я міг втручатися в розповідь про страждання людини без намету й багажу, який блукав у темряві від полку до полку в надії знайти свої зниклі пастки*, я міг би розповісти досить веселу для читання історію, випадки якої дуже засмучували цю особу. Ніч була вогка, вогні були просто спалахами, які давали мало тепла, і ледве вистачало, щоб зігріти пайок; але табір британських солдатів завжди живий самою душею гостинності; і мандрівнику пощастило знайти житло біля полковника Йе з 7-го стрільця, якому пощастило мати невеликий польовий намет, а також трохи хліба та печива після маршу в десять миль і голодування в десять годин.