Було не менше 25 000 послідовників табору, включаючи французів, сардинців та англійців, які належали до армії союзників або висіли на їхніх спідницях. У гонитві за наживою більшість із цих людей зазнавали значних труднощів і позбавлень. Те, як вони забезпечували кормом для звірів, яких виганяли, було одним із секретів їхнього дивного існування, а різноманітність транспортних засобів, що належали цим башибазукам ремесла та комерції, становила цікаву деталь чудес табору. Можна спостерігати події минулорічних сцен, які повторюються взимку 55-го. Я бачив, як старого турка в мертвому стані везли в Балаклаву на спині тубільця, майже такого ж жалюгідного вигляду, як він сам; і, їдучи далі до табору наземного транспорту, між Кадікой і Колом, я побачив тубільця, який так само переносив живий скелет з одного намету в інший. Уряд забезпечив цих чоловіків довгими турецькими грего, але, так чи інакше, вплив поганої погоди спричинив для них катастрофічні наслідки, хоча їхні статури здавалися дуже міцними. Боюся, що Товариство поміркованості не пробачить мені, якщо я висловлю приватну думку про те, що цим бідолахам, які їли здебільшого овочі та насичувалися цибулею, часником і цибулею-пореєм, могло бути «виставлено» трохи стимулятора; і що, за цих обставин, вони могли б без шкоди випити помірну кількість алкоголю. Якщо я не помиляюся, сер Філіп Кремптон вважає, що доки ірландці є картопляною расою, серед них буде прихильність до віскі, підкоряючись таємній симпатії природи, яка шукає в алкоголі союзника проти наслідків свого страшного ворога. Я не знаю напевно, чи бравий головний хірург коли-небудь висловлював таку думку, і я б не викликав неп’яний гнів і воду на його голову, кажучи так;
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
і я також прошу відмовитися від найменшого наміру теоретизувати, бо я думаю про індуїстів і рис, про янкі-китобоїв і гарячу каву, і я тремчу й мовчу. Іноді серед місцевих водіїв сухопутного транспортного корпусу Четвертої дивізії спалахували дуже гарненькі повстання. Вони не поворухнулися, незважаючи на красномовні заклики на найкращому гіндостанському адресу капітана Діка, який, стоячи по коліна в снігу та багнюці, лаяв їх, поки вони лежали в своїх наметах. Вони «відходили» геть, знизували плечима і жалібно висловлювали рішуче бажання бути побитими батогами, супроводжуючись також пропозиціями негайно стратити; але вони всі разом заявили, що не працюватимуть у такий сирий і поривчастий день.