вздовж Воронцовської дороги було видно списи та каколефи (або виводки для мулів), заповнені пораненими. Кожні десять хвилин їхня кількість збільшувалася, і ми могли бачити, що докладалися всі зусилля, щоб поспішити їх на фронт, як тільки вони були готові до нового вантажу. Носії сміття тепер збільшили довжину меланхолійного поїзда. Ми чули, що тимчасові госпіталі попереду були заповнені, і що хірурги почали хвилюватися щодо розміру місць для розміщення поранених.
Іншим поганим знаком було те, що ворог не переставав кидати снаряди на фронт, багато з яких розривалися високо в повітрі, над нашими головами, а осколки з найнеприємнішим дзижчанням летіли навколо нас. Ці снаряди призначалися для наших резервів; і, хоча запали горіли недостатньо довго для такої дистанції, і всі вони розірвалися на значній висоті, вони завдали невеликої травми та роздратування військам у тилу та вразили деяких наших людей. Швидко зростаючі рої поранених, деякі з яких залишили зброю позаду, нарешті викликали підозри щодо правди; але їхні відповіді багатьом жадібним запитувачам не були дуже вирішальними чи зрозумілими, а деякі з них навіть не знали, на що вони нападали. Один бідолашний молодий хлопець, який тупцяв зі зламаною рукою та м’ячем у плечі, забрав із собою свій фаєр, але нахабно зізнався, що «ніколи не стріляв, бо не міг». Твір вийшов у відмінному стані. Когось вразило, що такі люди, хоч якими б хоробрими вони не були, навряд чи могли б протистояти добре вишколеним солдатам Росії; і все ж ми довіряли честь, репутацію та славу Великої Британії недисциплінованим хлопцям із плуга чи провулків наших міст і сіл! Як один із прикладів новобранців, які ми отримували, я можу згадати, що була значна кількість солдатів, які прибули до полків Четвертої дивізії, які були зараховані лише кілька днів і ніколи в житті не стріляли з рушниці!
Як я писав тоді: «Не можна думати, що таку грубість можна виправити й перетворити на військову ефективність тут; адже факт полягає в тому, що ця облога була приблизно найгіршою з можливих школою для розвитку мужності та мужньої самовпевненості солдата; вона також не вчить його цінності дисципліни та об’єднаних дій. Коли він йде в окопи, він вчиться ухилятися за габіонами та кидати постріли. з-за каменів і брустверів, і в той же час він не має можливості перевірити себе на користь ворога на відкритому повітрі. Також не можна вважати зловісним те, що нещодавно було проведено два слідчі суди — один, справді, належав до найвищого рангу нашої піхоти добре випробуваний і бравий полк, який був залучений до цієї самої атаки — внаслідок нібито проступку своїх молодих вояків під час нічних справ в окопах».