Правий облоговий потяг постраждав так само тяжко — семеро бідолах були поховані першої ж ночі, а тіла ще трьох артилеристів були настільки розтерзані й розкидані, що їхні останки неможливо було зібрати для поховання. До цієї втрати десяти треба додати ще сім артилеристів, які «зникли безвісти». Загальна кількість постраждалих у поїзді склала п'ятдесят два. Містера Йеллона, заступника помічника комісара польового об’єднання, дуже активного, завзятого офіцера, чиє ім’я згадувалося поряд з іменем пана Хейтера в донесенні полковника Сент-Джорджа, було рознесено на шматки. У лейтенанта Робертса була зламана ліва рука, і він отримав серйозні опіки; Лейтенант Доусон втратив ногу вище щиколотки від глухого снаряда, який влучив у нього, коли він виносив бойовий снаряд із парку в безпечне місце. Ноги, руки та тулуби людей розлетіло в таборах стрілецької бригади та 34-го полку, крайнього правого боку Легкої дивізії. Я бачив лежачу серед купи руїн, старих складів заліза, сміття, дробу, осколків снарядів і дерев’яних брусів, обгорілу й обгорілу до чорноти руку людини, на якій пошарпані шматки одягу зберігали сліди сержантських золотих смуг. На мертвих було страшно дивитися; але живі в агонії були ще страшніші. Я урочисто заявляю, що з вуст жодної з цих понівечених мас, які я бачив витягнутими довгими рядами в кожній лікарні, я не чув ні стогону, ні зітхання. З них не вирвалося жодного звуку, коли ті, хто міг бачити, обертали свої сумні кулі й дивилися на незнайомця, за винятком одного випадку, коли бідолашний французький солдат у госпіталі 23-го полку, де йому зробили трепанацію, і був майже поза межами досяжності свого страждання, виразив мимовільний вираз болю. Хоча росіян справедливо хвалили за їхнє терпіння до болю, я повинен сказати, що я ніколи не бачив, щоб вони піддавалися таким тортурам, як наші чоловіки. Дивлячись на розтрощені рами переді мною, в яких були закріплені такі благородні духи, я не міг не згадати виття російського капрала під Кінбурном, який був поранений у п'яту. Найбільше показали хірурги мужність і доброта, і кожен чоловік був на своєму місці серед вогню та снарядів. доктора Особливо відзначилися Мнір, Ватт, Муат і Лонгмор.
Маршал Пелісьє призначив комісію з розслідування, щоб доповісти про причини катастрофічної аварії. Наші заявили, звісно, що це рука підпалювача. Генерал Кодрінгтон, здавалося, повірив цьому звіту, оскільки наказав армії вийти за годину до світанку, щоб бути готовими до росіян, якщо вони справді розраховували нас покалічити.