Навіть гідний резерв Королівських Герцогів і Генералів Дивізії мусив зазнати випробування цим привітанням від паш та інших сановників. Якщо зануреного турка, який їхав додому, ■зустрічав пікет Легкої дивізії, він відповідав ■на виклик «Хто там?» «Боно, Джонні», і його негайно запрошували «наперед, друже, і все гаразд!» і тубільні слуги іноді використовували ту саму фразу, щоб обеззброїти гнів своїх господарів. Це була справді чудова форма мова, і, якщо її розумно застосувати, вона могла б у той час «працювати» людиною з одного кінця Туреччини в Європі до іншого.
Найбільш незвичайне його використання було зроблено, коли Омар-паша вперше відвідав табір. Після того, як піхоту розпустили до своїх наметів, вони зіткнулися в передній частині своїх ліній у спортивних куртках і сукнях, щоб побачити, як паша проходить повз, і коли він наблизився до них, крик «Боно! Боно! Джонні!» розірвав повітря, на велике здивування Омара, тоді як політ «фуражирів» викликав у нього деяке уявлення про британську вітальність. Він усміхнувся й уклонився кілька разів на знак визнання, але було сказано, що коли у нього в вухах лунали вигуки, ура та крики коннотських рейнджерів, він повернувся до одного з офіцерів, що стояли біля нього, і сказав: «Це люди благородного вигляду, але, мабуть, дуже важко тримати їх у порядку!» Він не міг зрозуміти, як таку свободу можна узгодити з суворою дисципліною в рядах.
На початку липня лорд Кардіган повернувся до табору із загонами легкої кінноти, з якими він здійснив тривалу розвідку вздовж берегів Дунаю, у напрямку до Бущука та Сілістрії. Чоловіки були без наметів і бівуакували сімнадцять ночей; з військової точки зору розвідка принесла дуже невелику службу.
16 числа «Везувій», капітан Пауелл, і «Спітфайр», капітан Спратт, курсували біля гирла Дунаю Суліни, і двом капітанам спало на думку, що вони навпомацки піднімуться до місця смерті бідного капітана Паркера. Вранці 17 числа лейт. А. Л. Менселл зі «Спітфайру» піднявся до бару на одному з човнів і дізнався від капітана австрійського судна, що спливало, що залишився один маленький буй, щоб позначити канал над баром. Він підбіг відповідно, знайшов буй і виявив, що на брусі було одинадцять футів води, а не шість чи сім, як зазвичай повідомляють. Було встановлено, що канал має довжину кабелю, і коли лейтенант. А. Л. Менселл підняв його і повернувся до* кораблів, які були напоготові зі своїми гребними човнами, катерами, гігами та катерами. Ця маленька флотилія рушила вгору по річці, руйнуючи частоколи, не чинячи опору, і нарешті дійшла до містечка Суліна, по якому човни відкрили вогонь. У відповідь було зроблено лише три мушкетні постріли, а о третій годині дня. місце було купою руїн, нічого не було врятовано, крім церкви та маяка.