Лорд Данкеллін, капітан гвардії Колдстрім, старший син маркіза Кланрікарда, потрапив у полон 22 числа. Він був на виході з робочою групою свого полку, якій дісталося небагато зі свого шляху, коли крізь світанкове світло попереду побачили кілька чоловіків. «Ось росіяни», — вигукнув один із чоловіків. «Дурниці, вони наші хлопці», — сказав його світлість і пішов до них, наблизившись, запитуючи високим тоном: «Хто командує цією групою?» Його люди більше не бачили його, але згодом його обміняли на офіцера російської артилерії, захопленого на фермі Маккензі.
Вранці росіяни відкрили по нас дуже сильну канонаду; вони завжди так робили по неділях. Богослужіння звершувалося під постійний бас гармат, що йшов через відповіді та літургію. Вночі росіяни здійснили непомітний виліт і підійшли до французьких пікетів. Коли їм кидали виклик, вони відповідали: «Інгліс, Інгліс», що сприймалося нашими союзниками як сумлінна англійська; і перш ніж вони зрозуміли, де вони були, росіяни ввійшли в свої батареї і поставили п'ять мінометів. Вони були швидко відбиті; але це нещастя надзвичайно принищило наших відважних союзників.
Повернення вбитих і поранених 22-го числа, протягом більшої частини якого по наших окопах вівся сильний вогонь, а батареї атаки праворуч і ліворуч, показали відмінне прикриття наших робіт і їх велику міцність. Ми втратили лише одну людину вбитою в Легкій дивізії та двох чоловіків в Облоговому поїзді; із поранених ми мали одного в першій дивізії, двоє в другій дивізії, двоє в третій дивізії, шість у четвертій дивізії, п’ятеро в легкій дивізії та десять в облоговому поєднанні. Прохання французів направити наш вогонь на казарменну батарею, яка їх дуже дратувала, було настільки добре враховано, що перед вечором ми розбили її на шматки й заглушили. Але хвороба тривала, і зменшення нашої кількості з кожним днем було достатнім, щоб викликати серйозне занепокоєння. З 35 600 чоловік, які були нараховані силами армії, на той час було не більше 16 500 рядових і придатних до служби. За два тижні до Балаклави було відправлено інвалідами понад 700 чоловік. Від нас постійно відтікало близько сорока чи п’ятдесяти чоловік на день, але кількість інвалідів, які повернулися, не вичерпувалася. Навіть двадцять-тридцять щоденних поранених та інвалідів, якщо помножити на кількість днів, які ми тут були, це стало серйозною статтею в сукупності. Нам не вистачало запасних лафетів і коліс, боєприпасів і фуражу. Поки наші облоги затихали, а час штурму здавався все більш віддаленим, ворог зосереджувався на наших флангах і в тилу і готувався до великої спроби зняти облогу.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]