На другому тижні серпня холера набула тривожного характеру, тому обидва адмірали (французький і англійський) вирішили покинути свої якірні стоянки в Балчику й вийти в море для круїзу. У середу, 16-го, корабель Caradoc3, лейтенант Дерріман, який минулого вечора залишив Константинополь з поштою для флоту й армії, підійшов до англійського флоту. На «Карадок» піднявся човен з «Британії», і офіцер, який піднявся на борт, повідомив жахливу інформацію про те, що флагманський корабель втратив 70 людей відтоді, як покинув Балчик, і що того ранку він поховав 10 чоловіків. На ній було понад 100 чоловік листок непрацездатності на той час. Деякі з інших кораблів втратили кілька людей, але не в такій самій пропорції.
Після великої пожежі в ніч на 10-е холера, здавалося, послабшала в самому місті, і звіти з різних таборів були набагато сприятливішими, ніж раніше. Британська армія була розкидана по всій країні, від Монастіра до Варни, на відстані двадцяти шести або двадцяти семи миль. Дивізія герцога Кембриджського рушила з Аладіна і розташувалась табором на південно-західній стороні затоки. Виявилося, що незважаючи на вишукану красу країни навколо Аладіна, це був розсадник лихоманки та дизентерії. Те саме стосується Девно, яке турки називали «Долиною смерті»; і якби ми проконсультувалися з тубільцями перед тим, як розбити наші табори, ми, безсумнівно, ніколи б не йшли ані в Аладін, ані в Девно, незважаючи на принади їхнього становища та спокуси, які пропонуються великою кількістю води та прилеглими лісами. Обов'язком командного генерала було звернути увагу на уявлення медиків і традиції тубільців, які надавали цій місцевості вкрай несприятливий характер для збереження здоров'я.