Не так на мосту. Незважаючи на великі втрати, зазнані під час другої атаки, росіяни зібрали розрізнені залишки колони, яка була розбита праворуч від французів, і підтягнули всі свої резерви. Вони перетнули річку, а також акведук, але французи були тепер ретельно підготовлені, і наполегливість росіян лише збільшила їхні втрати. Ця остання невдача була вирішальною, і одразу наступ артилерії — звичайна підготовка росіян до відступу — показав, що вони були на межі відступу. Три батареї, кожна з дванадцяти гармат, почали відкривати вогонь, а залишки піхоти згуртувалися за пагорбом, що веде до плато Айкер, або висоти Маккензі.
Сардинці, які, за винятком невеликої форпостної боротьби на протилежному березі Чорної, лише підтримували французів своєю артилерією, почали рухатися через акведук. The
ДО CKDIEA.
Російські стрільці після останньої поразки справа відійшли за береги Черної. Батальйон п’ємонтців, якому передувала рота берсальєрів, висунувся в прекрасному порядку, наче на параді, і незабаром витіснив цих стрільців з позицій. Він навіть трохи просунувся вперед, але не мав на меті форсувати висоту. Французи створили нову дивізію (Дюлака). Англійська та французька кіннота була готова до атаки легкої кінноти, щоб зустріти ворога, якщо той вирушить на рівнину. Але генерал Морріс не хотів би ризикувати кавалерією на рівнині, пересіченою рукавами річки і захищеною, як і раніше, росіянами – гармати на висоті; тому лише два ескадрони Chasseurs d'Afrique йшли за ворогом, що відступав.
Гармати, які росіяни підняли для прикриття відступу, так сильно постраждали від вогню, який з нашого боку був посилений батареєю капітана Моубрея з відкритого місця між сардинськими та французькими позиціями, що вони втекли. Коли гармати відступили, з-за височини з’явилася блискуча лінія кавалерії. Я міг розрізнити п’ять полків — три в шерензі і два інші полки в другій шерензі. Вони просунулися галопом і, розвернувшись, пропустили дванадцять гармат, які знову відкрили вогонь, але о пів на десяту або о десятій годині чорні лінії, що рухалися крізь хмари пилу на Маккензі-роуд, були єдиними слідами, що залишилися від такої тривалої загрози атаки росіян.
Хоча ця подія не була такою впертою та кровопролитною, як битва під Інкерманом, багато в чому нагадувала її. Росіяни відмовилися від маневру і повністю повірили в доблесть своїх військ. Різниця була в манері ведення бою. Під Інкерманом росіяни потрапили під обстріл; на Черній найбільше стратила артилерія. Особливо на березі акведуку видовище було жахливим; росіяни, піднявшись на насип акведуку, були взяті з флангу сардинськими батареями, і мертві та поранені котилися вниз по насипу, іноді більше двадцяти футів у висоту.