Це відбувалося на правильній лівій стороні Редана, тоді як майже та сама сцена повторювалася на виступі. Щохвилини наших людей зменшувалося в кількості, тоді як росіяни прибували з міста та з Малакова, який був окупований французами. Полковник Віндхем тричі відправляв офіцерів до сера В. Кодрінгтона, який був на п’ятій паралелі, благати його вислати підтримку у стрій; усі ці троє офіцерів були поранені, коли проходили з рову Редан у тил. Підтримки, справді, були надіслані, але вони просувалися безладно та крапельками, лише посилюючи плутанину та бійню. Вузька шийка виступу була надто близько, щоб дозволити будь-яке утворення; і чим більше людей товпилося в ньому, тим гірший був безлад і тим більше вони страждали від ворожого вогню. Цілу годину тривала ця жалюгідна робота. Полковник Віндхем вирішив сам піти до генерала Кодрінгтона. Побачивши капітана Крілока з 90-го, він сказав: «Мені потрібно піти до генерала
* Були зроблені дуже негативні коментарі щодо поведінки генерал-майора (тоді полковника та діючого бригадного генерала) Віндхема, коли він залишив Редан у такий момент, і деякі французькі офіцери, не вагаючись, говорили про його «дезертирство» своїх людей, як для опор. А тепер, пам’ятайте, дайте знати, якщо мене вб’ють, чому я пішов». Йому вдалося досягти п’ятої паралелі, крізь шторм винограду та куль, і, стоячи на вершині парапету, він знову попросив підтримки. Сер В. Кодрінгтон запитав його, чи він справді може щось зробити з такою підтримкою, яку він міг собі дозволити, і сказав, якщо він так думає, «він міг би взяти королівську сім’ю», яка тоді була в «Нехай офіцери вийдуть попереду, і якщо люди триматимуть свій стрій, то Редан буде нашим», — але в цей момент було помічено, як наші люди стрибають у рів або біжать вниз по брустверу в рів, а росіяни йдуть за ними з багнетами, мушкетами та кидають каміння. стріляли в них, коли вони лежали в канаві.