Частина 32

страшно бушував над табором і приносив зливовий дощ, який він скидав у вигляді струменів, проганяючи його крізь хатини та намети та проганяючи потоками через найменші проміжки. Пориви вітру були надзвичайно сильними, а стукіт дощу не давав спати багатьом із лише однією темою розради, а саме тим, що «сьогодні вночі не було охорони окопів». До четвертої години здавалося, що вітер дув із південного заходу, але в ту годину він повернув на північ і стало дуже холодно. Дощ одразу перетворився на град і сніг; мокра земля почала мерзнути; а о восьмій годині, внаслідок однієї з тих чарівних змін, які можна порівняти лише з хімічними пейзажами нашого дитинства, увесь табір, який на заході сонця напередодні ввечері був простором чорного багнюки, усіяного білими наметами й хатинами, став сліпучо-білим полотном, позначеним лініями темних сіруватих полотна та дерева. Вітер був надзвичайно холодний і пронизливий. Нещасні тубільці з Південної Європи чи Азії, які працювали безліччю на службі в армії, дуже страждали в таких випадках і гинули, як мухи на морозі. Величезний рій табірників, яких близько десяти тисяч вешталися по їдальнях і навколо Балаклави, Кадикой і ярмарків, також відчув на собі вплив цієї негоди.