Частина 14

Вони були чудові хлопці — наші друзі зуави — завжди веселі, здорові й ситі; возили нам вантажі, пили нам, їли нам, пекли нам, добували нам їжу і будували нам хатинки, і все це на найдешевших і найекономніших умовах. Але навіть серед цієї елітної еліти було небагато дегенератів, які бурчали. Офіцер, командуючий групою втомлених, який випадково потрапив до групи зуавів, які виконували подібні обов’язки, привів їх усіх до їдальні, щоб дати драм після робочого дня. Поки він був у наметі, увійшов воїн із чудовим обличчям для образи й приєднався до розмови, і наш друг, побачивши, що він не рядовий, але має балакучий балакучий вигляд, поєднаний із виглядом чину, почав розповідати про позбавлення, на яке зазнали союзні армії. Очевидно, це був «cJiamp de bataille» нашого союзника. Він миттєво зайнявся таким станом, який привів би ями й галереї Порт Сен-Мартен до впевненості, і з тоном, який неможливо описати словами, поступово піднімаючись до грандіозної кульмінації та налаштовуючи своє тіло на кожну приємну модуляцію фрази й акценту, він занурився у свої належні біди. Наш бравий друг розповідав про різноманітні неприємності табірного життя в Криму взимку: «C'est vrai!» — промовив він, «mon ami! En eff'et, nous eprouvons beaucoup de misere!» Думка про те, що хтось страждає, окрім нього самого, здавалася зуаву надто абсурдною, щоб від неї не позбутися відразу. «Mais, mon лейтенанте, — вигукнув він, — «regarclez moi moi! pr-r-r-r-remier basson» 3me «Zouaves! eleve du Conservatoire de Paris! apres avoir sacrifice vingt ans de ma vie pour acquerir un talent» — pour me — «r-r-ren-dr-r-re agreable a la sociefco» — me voici (з витягнутими руками і ногами) me voici — «force d'arracher du bois de la terre» (зі страшенною серйозністю та почуттям образи), «pour me faire de la soupe!»