Частина 29

10 жовтня туман продовжувався, і він був гідний найкращих зусиль атмосфери Лондона в листопаді. Воно не було такого насиченого кольору, такого жовтого чи такого задихаючого, але воно було однаково густим і крихким. За кольором він був білий, і іноді сонце вибивало на ньому місячну імітацію його кулі, і в сприятливі моменти можна було побачити слабкий знак його існування нагорі. Час від часу ви вловили темні обриси судна, що вимальовувалися крізь туман; ви напружували очі, щоб розгледіти свого сусіда, але ви могли б з таким же успіхом спробувати розібрати деталі «котлів жиру» Тернера або його кораблів-фантомів, і, коли ви дивилися, бачення зникало. Вода текла с важкий масляний крен, і єдиним шумом, який можна було почути, був плескіт ледачих хвиль об гребні колеса, стукіт керма та скрип дивної деревини, коли він терся об своїх товаришів. «Але послухайте! Тут є рушниця!» Глухий звук, що супроводжується відлунням, схожим на бурмотіння далекого грому, спричиненим відлунням доповіді об борти кораблів, означає, що адмірал хоче вказати свою позицію якомусь відсталому, який ще не приєднався до флоту. Урочисто, крізь тишу, що входить між цими сигналами, доноситься повний гучний гул церковних дзвонів з Одеси. Можливо, тато Миколай чи тато Даниїл навіть зараз переконують нервову та модну конгрегацію, що туман, який приховує їхнього ворога від очей, є результатом його власного заступництва перед святим чи мучеником, і ці дзвони, які так солодко дзвонять, можливо, використовують свої металеві язики, щоб закликати лихо на наші голови та закликати благословення Неба на воїнів царя. З наближенням дня туман темнішав, глибшав, густішав. Дуркотіння барабанів — стукіт гребних коліс, коли самотній пароплав обережно змінював причал — удари дзвонів кораблів і звуки гармат через великі проміжки часу були єдиними доказами того, що навколо нас лежить великий флот. Будь-який зв’язок між кораблями припинився, бо ніхто не міг сказати, де його наступний сусід; фактично, філософ знайшов би це чарівне місце для вивчення та роздумів. Але ті, хто звик до активнішого існування, відчували, що час дуже важкий, і хвилювання від того, як вони «стукають по рушницях», коли чують, як вони та хлопці вимовляють свій артилерійський катехізис «№ 4», — «Виймає томпіонів, виносить порт, черв’яки їх, губки, таранить, вибігає і тренує», — спостерігати за барометр, спостерігати за годуванням птахів і оглядати різноманітних собак, свиней і птахів, які є улюбленцями екіпажу, а також більш значні насолоди офіцерів, через деякий час зникли, і один — навіть під Одесою, і щока до щелепи з ворогом — був змушений позіхнути генералом Енуї. Те, що відбувалося навколо нас, ніхто не міг побачити чи сказати, і кожного охопила жахлива похмура людиноненависницька цікавість з'ясувати, як довго з усіх відомих часів тримався чорноморський туман, який викликав найразючіші заяви від похмурих старих смол, що 41 Якщо це незвичайний зовні, з легким вітерцем із півдня та вестерду, це може тривати два тижні — так, це може бути». Різні похмурі переживання не бажали посилювати вірогідність повторення такої жвавої події. «А потім настане погана погода; і, з sogers на борту, я хотів би знати, що ми можемо зробити? "