16 числа вранці стовпчик термометра становив 14°, а на висотах над Балаклавою - 10°. Сніг падав цілу ніч і вкрив землю на глибину трьох футів; але холодний і сильний вітер подекуди заносив його на глибину п'ять-шість футів. Вранці 1200- французькі солдати спустилися до Балаклави для пострілів і снарядів, і спритність, бадьорість і енергія, з якою вони орали крізь сніг, однаково викликали захоплення. Вітер подув майже штормовим, і місцеві коні не хотіли протистояти цьому, але наші бідолахи пливли тією самою сумною вервечкою, і було щось скорботне в самому вигляді довгих ліній чорних крапок, що рухалися по величезному просторі блискучого снігу між Севастополем і Балаклавою. Коли ці крапки з’явилися, ви побачили, що вони мали дуже червоні носи, дуже білі обличчя та дуже затьмарені очі; а щодо їхнього одягу, якби Фальстаф міг поглянути на наших бравих солдатів, він би вважав свій знаменитий збір корпусом елітного. Багато офіцерів були такі ж обдерті й необачно одягнені. Генерали звернулися до своїх підлеглих із закликами «носити шаблі, бо не було іншого способу сказати їм від людей».
Було невимовно дивно бачити капітана Сміта з Ноги,
з парою червоних російських шкіряних чобіт до середини, кашкетом, напевно, зробленим із верхів його кобури, і білим шкіряним пальто, зі смаком вишитим по всій спині квітами з різнокольорового шовку, увінчаним головним убором а-ля лондонський смітник, серйозно крадучись крізь багнюку Балаклави, маючи намір захопити каструлю з варенням чи джемом. Чи цікавиться читач, чому ми всі так любили варення? Тому що він був портативним і придатним для їжі, і був заміною вершкового масла, яке відправляли лише в бочках і гігантських глеках, один з яких вичерпав транспортні ресурси полку. Капітан Сміт був набагато більше схожий на свого великого тезку Адельфі, коли він у минулі часи виправдовувався контрабандистом-грабіжником-бандитом, ніж на гордість Портсмутської головної вулиці чи на того героя Фенікс-парку, із золотими крилами, як ангел, перед почервонінням чиєї присутності тремтіли маленькі хлопчики та дівчата. Усе це було б досить жартівливим і смішним, якби бідолашний капітан Сміт не був голодним жалюгідним, із сильним обмороженням, наближеним до обмороження, трохи цинги та тяжкого ревматизму.