9 числа росіяни розважилися, кинувши кілька патронів у табір Четвертої дивізії. Двоє з них закопалися в землю біля шпиталю 17-го полку, струснувши будівлю та вразивши поранених, але не завдавши жодної іншої шкоди; інший убив чоловіка з поїзда, коли той лежав у своєму наметі. Було сказано, що ракети були призначені для наметів генерала Бентінка, які знаходилися біля флагштоку Четвертої дивізії на пагорбі Каткарта. Там зупинявся герцог Ньюкасл. Вважалося, що увагу московських стрільців привернула нова кухня, будівля для генерала.
Пізно ввечері 13 серпня було віддано наказ, щоб війська були під озброєнням до третьої години ночі. Звісно, про Малакова одразу ж згадали, і більшість людей припускали, що мав бути здійснений напад, про який довго говорили. Однак незабаром виявилося, що це не так. Без удару барабана чи звуку горна табір рушив у встановлену годину, війська шикувались у глибокій тиші. Вийшла вся армія, включаючи кавалерію та артилерію з Балаклави. Перші сірі ранкові застали кілька офіцерів і аматорів, які зібралися на пагорбі Каткарта, найкращому місці для спостереження. Напередодні та вночі було надзвичайно мало стрілянини, і всі очікували, що цей спокій швидко порушить гомін заручин. Цікавість ситуації зростала з наближенням ранку, і коли стали видні червоні колони, згруповані вздовж ліній, нерухомі й очікувальні. Старші офіцери зі своїм штабом ходили туди-сюди; ад'ютанти проходили висоти з наказами; де-не-де, крізь усе ще недосконале світло, яке починало забарвлюватись першим червоним рум’янцем сходу сонця, махали вимпели ескорту Лансера. «З настанням дня короткочасне хвилювання закінчилося. Перш ніж верхній край сонячного диска піднявся над пагорбами, війська швидко марширували назад до своїх наметів. Ранок був чудово ясним, і видовище було вражаючим.