«Ти, моя люба сестро, не в дуже безпечному становищі; за моїм судженням, ворог лише за кілька кроків від тебе у Форосі. Байдарська дорога розбита. Ми вже послали піонерів на узбережжя, щоб розбити дороги на випадок приходу ворога; вони взяли достатню кількість пороху. У своєму листі від 12 (24) травня ти сказав, що про тебе все мовчить, але Так не може бути, під Арабатом була битва, в якій навіть російська армія йде на Севастополь, сьогодні вона сильно бомбардувала, і нічого не вдіє, вона каже, що місто так сильно змінилося укріплення постійно доповнювалося, ви входите, як через ворота, з величезними батареями з обох боків, коли вона навіть спала в місті. О десятій годині в галерею біля вікна впав снаряд; на щастя, він не впав у кімнату, інакше вона могла постраждати. * Кажуть, що бойовий центр незабаром перенесеться на Дунай. Настав час, щоб ці джентльмени залишили нас і дозволили нам трохи відпочити. Як тільки вони підуть, там, де був Херсонес, буде побудовано місто Севастополь, а теперішній Севастополь буде цілком фортецею. Як це буде цікаво, поки людина до цього не звикне» тощо.
Далі письменник розповідає про те, що її жовта сукня вже готова, і про її намір поїхати в ній до Севастополя, щоб зробити свій портрет. Північна, про яку згадувалося в листі, була те, що ми назвали Зоряним фортом, або, швидше за все, це назва всього північного фортеці.
Після вильоту 23 липня нічого важливого чи навіть цікавого не сталося. Повільний вогонь, до якого ми звикли, тривав і вдень, зазвичай щовечора переростаючи в гуркіт артилерії. Втрати продовжувалися, як і раніше, не дуже великі, хоча деякі дні були невдалими, і в ніч на 28-е гвардійці мали двадцять п'ять або тридцять чоловік убитими та пораненими.