Одночасно відштовхнулися два човни, на кожному з яких був прапор перемир’я, один від англійського, інший від французького адмірала. Сер Х'юстон Стюарт приземлився біля батареї, де він побачив, що французький генерал уже просувався до переговорів з губернатором. З'явився генерал-майор Коконович з шаблею і пістолетом в одній руці і пістолетом в іншій. Він кинув шаблю під ноги офіцеру, а пістолети стріляв у землю або, принаймні, натискав на курки дулами донизу, на знак капітуляції. Він був зворушений до сліз, і, виходячи з форту, обернувся і вимовив якийсь пристрасний вигук російською мовою, з якого перекладач міг розрізнити лише: «О, Кінбурн! Коконович плакав, кидаючи ручку, якою підписував капітуляцію, але в нього не було причин соромитися свого захисту.
Отже, Кінбурн був нашим, наскільки вогонь і дим дозволяли нам його зайняти. За умовами капітуляції гарнізону дозволялося відступити з усім, крім зброї, боєприпасів і гармат; офіцерам дозволялося носити шаблі, чоловікам — ранці, одяг, полкові хоруги, церковне майно, реліквії та картини. Коли генерал-майора попросили використати свій вплив або пообіцяти, що союзники не зазнають ніякої шкоди, які можуть увійти сюди, він сказав, що зробить це. «Але водночас я мушу вам сказати, — додав він, — що полум’я зараз дуже близько до великого журналу». Це було дружнє застереження, яке, звичайно, мало відповідний ефект, і негайно були вжиті заходи, щоб запобігти таким жалюгідним втратам, які були спричинені після евакуації Севастополя через необдуманість військ. Захисники північних фортів на Косі деякий час не знали про скорочення основної батареї, або, принаймні, не звертали на це уваги, і били з однієї гармати, поки постріл Грозного не зруйнував каземат вщент.
В’язні продавали свої комплекти та все, чим могли розпоряджатися — дрошки, коней, запасний одяг і харчі — на грубому публічному аукціоні на косі.
до Кімеї.