У їхньому тилу була ущелина Чорної ріки, закрита високими скелями та гірськими урвищами. Зліва від них послідовність плит (так би мовити) плато, кожна вища за іншу, і досягає висоти 1200 футів. Маленьке село Камара, розташоване на боці однієї з цих плит, відкривало вид на нашу позицію, і, без сумніву, було штабом армії в долині. Росіяни були розміщені вздовж цих висот і просунули свої війська до моря на високому гірському ланцюзі на південний схід від нашої морської піхоти, оскільки долина була з'єднана з
Севастополь біля Інкерманської дороги, вони таким чином обтягнули військовий кордон навколо нашої позиції з боку суші, і ми були обложені в нашому таборі, маючи, однак, нашого чудового друга, море, відкрите на заході.
4 листопада пожежа на місці та повернення продовжилися. Еусіанці стріляли близько шістдесяти гармат на годину, і ми відповіли. Французи енергійно копали та розгортали землю. Було висаджено кілька 10-дюймових дробів, але, на жаль, 10-дюймових гармат для них у нас не було. Дві гармати були додані до батарей правої атаки, які тепер містили двадцять три одиниці артилерії. Щоразу, коли я дивився на земляні укріплення ворога, я згадував приклад Вулвіча. Яку користь ми зробили, витративши дріб, снаряди та порох? Кілька гармат, коли ми вперше прийшли, могли б заощадити неймовірну працю та роботу, тому що вони зробили б майже неможливим для росіян закладати окопи та роботи перед відкритим входом до Севастополя.
Поки ми все ще мали надію зайняти це місце та відступити до Босфору на зимівлю, ворог, оживлений присутністю двох імперських великих князів, зробив рішучу спробу заподіяти союзникам жахливу кару за їхню зухвалість ступити на територію царя. Наближалася Інкерманська битва.
Дощ йшов майже безперервно протягом більшої частини ночі 4 листопада, і ранній ранок не обіцяв припинення сильних злив. На світанку туман і дощ були такими густими, що ледве було видно два ярди. О четвертій годині ранку в холодному нічному повітрі було чути тужливий дзвін дзвонів севастопольських церков, але ця подія не викликала особливої уваги. Близько третьої години ночі чоловік 23-го полку на околиці почув стукіт коліс у долині, але припустив, що це від возів чи арабів, що їхали в Севастополь Інкерманською дорогою. Після битви він розповів про цю обставину майору Банбері, який дорікнув йому за те, що він не доповів про це. Ніхто не підозрював, що маси росіян повзли по крутих висотах над Інкерманською долиною проти незахищеного флангу Другої дивізії та виводили на позиції переважаючу артилерію, готову обстріляти їхні намети з першим проблиском дня.