Австрійський прапор майорів перед одним будинком, мабуть, імперського консула; але значніші прапори Франції та Англії майоріли на обох кінцях набережної та тріпотіли з численних човнів, що зиркали над водою. Причали охороняли кілька матросів із натягнутими саблями, які стояли тут і там і насилу трималися проти непохитних торговців. У будь-якому напрямку, куди б не звернувся погляд, угору чи вниз по вулицях, можна було побачити чоловіків, які поспішали геть із оберемками під пахвами, з меблями на спинах або хитаючись під впливом алкоголю та постільною білизною до низки човнів, які лежали біля морської стіни, навантажені дощенту здобиччю. Моряки називають таку роботу «грабунком» за нашими індійськими спогадами. Невдовзі стала очевидною доля майже кожного будинку в хорошому стані. Вікна були вибиті, двері вибиті, люди входили й виходили, як бджоли у вулику. Усі дрібніші й цінніші предмети були вивезені чи то турками, чи то татарами, але великі крісла, зображення святих із металевою славою навколо їхніх голов, великі перини, карткові столи та книжки невідомими мовами й шрифтом, здавалося, викликали дивне захоплення Джеком і зворушили його так само непереборно, як кінське м’ясо.
На вулицях було багато татар, одягнених у чорні баранячі шапки або білі тюрбани, в гарних піджаках і широких штанах з темного шовку або тонких речей, з яскравими поясами на поясі. Ці хлопці були справжнього типу Калмуків — із стріляною головою, лиходійськи низьким чолом, темними, свинячими, химерними, мерехтливими очима, тупими, впертими носами, прямими губами й кулястим підборіддям. На відміну від більшості людей, вони стають кращими в міру старіння, оскільки їхні бороди, які лише досягають амплітуди з віком, надають жахливої гідності та патріархального вигляду їхнім обличчям. На порогах сиділи групи чоловіків у довгих сюртуках, довгих жилетах, штанях, заправлених у чоботи або з низькими ногами, сиділи на порогах, виглядом і вбраннями нагадували згромадження пошарпаних пусейців, якщо таке можна було уявити. Більшість із цих чоловіків носили кашкети замість капелюхів, їхній одяг був стриманих темних відтінків, щоб відповідати їхнім обличчям, які були похмурими, брудними та жовтими. Їхній вигляд був пригнічений і жалюгідний, і коли англієць чи француз наближався, вони поспішали вставати й віддавати честь його могутності непокритою головою, услужливо киваючи й жестикулюючи. Це були залишки російського населення, але були серед них і євреї, які могли б вийти на будь-яку сцену під гучні оплески, в одязі, на обличчях і в зовнішності, настільки вони справді нагадували Шейлока, згорблені, хитрі й злісні, наче їх щойно штовхнули ногами через Ріальто j, а також був