Того ж дня я провів тривалу розвідку Севастополя разом з артилерійським капітаном Біддульфом. Був чудовий ясний день, часом було майже тепло. Ми піднялися на пагорб заздалегідь і ліворуч від мезон-брюле, підмітали кожен дюйм землі. Вигляд самого місця змінився дуже мало, враховуючи сотні тонн дробу та снарядів, кинутих туди; але побілені будинки, криті черепицею, щонайбільше двоповерхові, на околицях були в руїнах. Дахи, двері та вікна були позамкнені, але клуби диму свідчили, що рами були прикриттям для російських стрільців. Спереду та зліва лежала найскладніша низка критих шляхів, траверсів, зигзагів і паралелей від узбережжя, поблизу Карантинної батареї, над хвилястою землею на відстані шістдесяти п’яти метрів від зовнішніх робіт росіян. Зграї франктирєрів вишикувалися на передовій паралелі та продовжували безперервний хлоп, хлоп, хлоп у відповідь російським стрілкам, що стояли за їхніми передовими ударами.
Роботи від Карантинного форту до зубчастої стіни, а звідти до Флагштокової батареї, здавалося, були майже такими ж, як і в перший день, коли я їх побачив, за винятком того, що гармати було вилучено, а оборону залишили стрільцям. Парапети Флагштоку були зруйновані на атоми задовго до того, а великі будівлі навколо були в руїнах; але, дивлячись на хребет позаду нього, від якого спускаються вулиці і який захищає цю частину місця, я міг помітити лише незначну різницю в його зовнішньому вигляді з тим, який він представляв 26 вересня. Люди ходили (відчувається полегшення на березі моря) з кошиками. Між тилом Флагштокової батареї та цим хребтом можна було помітити земляні укріплення в отворах уздовж ліній вулиць, а відразу за першим російським укріпленням була грізна озброєна робота, яка о другій годині переконала нас, що вони мали досить хорошу дальність, випустивши приголомшливий борт у відповідь на вогонь з боку французів. По амбразурах гримів вогонь enfans perdus, росіяни послабили вогонь і відповіли лише французьким стрільцям. Коли дим розвіявся, я побачив, як ворог і французи відносять кілька тіл з кожного боку в тил.
По той бік гавані яскраво сяяв на сонці форт Костянтин, його білі стіни де-не-де чорніли під лінією амбразур від гарматного диму 17 жовтня. Позаду було видно темні стіни, що височіли крізь сніг і були порізані лініями амбразур, наче пилами. Води гавані, гладкі, як скло, були вкриті човнами, що плавали з одного боку в інший, і один, повний людей, обійшов верхів’я Докярд-Крік у напрямку до Форт-Александра з білим прапором і блакитним Андріївським хрестом.