Тим часом росіяни продовжували обстрілювати місто тиждень за тижнем, не маючи відповіді. Стріляли переважно по Севастополю
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
Правильно, але час від часу вони пускали в Карабельну постріл чи снаряд, а іноді брали за ціль флагшток на Малакові. Зрідка якийсь офіцер-артилерист, ніби раптом роздратований, підскакував у люті й наказував одразу вистрілити з півдюжини мінометів. Важко зрозуміти, чому союзники пощадили це місце, якщо тільки ми не очікували, що вони підуть і залишать нам свої форти в хорошому стані, а це було надто багато. Поза містом французи наполегливо працювали, зрівнявши облогу, засипали траншеї тощо, хоча важко було сказати, чому вони взяли на себе такі клопоти, якщо тільки вони не думали про ймовірність того, що вони, у свою чергу, можуть бути обложені росіянами.
У просторі між лініями, де колись стояли наші батареї, і гаванню, земля була буквально вимощена дробом, втопленим у землю: були рови й траншеї, в яких вони лежали товстими, як яблука в кошику. Їх можна було побачити будь-якого розміру, від великої тринадцятидюймової мушлі та 68-фунтових, до маленьких хлопців із приємним винним виглядом, яких дуже неприємно зустріти в повітрі. Уламки снарядів покрили дороги — зубчасті, іржаві уламки заліза, нескінченно різноманітні за розміром і формою. Одна думка, скільки здоровенний хлопець отримав своє тихо від тих грубих осколків. Тоді один натрапив на погано оброблені гармати, деякі без цапѣ, інші з відбитими дулами, деякі розірвані на шматки, а на інших були вм’ятини, наче від молота Циклопа. Ви заходили в Редан або в Малакофф, дивувалися розмірам тих знаменитих творів і радше дивувалися тому, що вони колись стали нашими, ніж тому, що вони так довго протистояли надзвичайним зусиллям англійців і французів. Вони справді були сумішшю земляних укріплень, каміння, купи дробу, розбитих снарядів і пошкоджених гармат, усе грубе й пошарпане — витвір велетнів, перетворений на хаос. А потім похмурі, смердючі бомбозахистки, в яких так довго ховалися вперті росіяни, гірші за більшість підземель.
На початку листопада стало відомо, що сер Вільям Дж. Кодрінгтон змінить командування армією замість сера Джеймса Сімпсона в місцевому званні генерала, а сера Річарда Ейрі, генерал-квартирмейстера, замінить або полковник Ветерол, або полковник Герберт.
Генерал Кодрінтон оголосив про своє підвищення таким наказом:
«Штаб, Севастополь, 12 листопада.
«Я прийняв командування армією згідно з наказами Її Величності. Це з почуттям гордості та впевненості в підтримці, яка, як я знаю, буде щиро надана будь-якому офіцеру, удостоєному такого доручення.