Серед багатьох історій такого роду, які я чув, одна примітна. Коли планувалося наступ на Інкерман, було домовлено, що одна сильна колона, перетнувши міст через Черну біля верхньої частини гавані, повинна пройти по дорозі, яка звивається над ущелиною Кар'єрів і веде прямо на землю, зайняту тоді дивізією Еванса; але це було задумано як найсміливіша частина підприємства, «оскільки, безсумнівно, на цій дорозі будуть виставлені міцні пікети, а гармати, що керують мостом або розгрібають дорогу, будуть розміщені за уступами, і ці гармати потрібно буде забрати, а пікети та їх опори вбити. Судіть з нашого здивування, коли ми не знайшли жодного уступу, а на цьому місці жодної гармати! Наш генерал плакав, коли він без жодного пострілу набрав рівень плато, «Ми їх — Севастополь врятовано!» Міст через Черну не відремонтували для проходу людей і стріляли до останньої п’ятої години ранку 5-го числа, і люди не починали аж до настання темряви попереднього вечора».
Бат, зрештою, нас, напевно, врятувало від суворіших випробувань наша власна непідприємливість. Коли конфлікт під Севастополем набув таких гігантських масштабів, він став самою війною. Війська Росії були поглинені ним і загинули в деталях. Якби ми взяли Севастополь із самого початку, ми, мабуть, були готові з нашими невеликими арміями зустріти той корпус армії, який втратив десятки тисяч у своєму поспішному марші, щоб звільнити це місце, але який у разі його захоплення повільно зімкнувся б навколо нас, і та сама неспроможність, яка завадила нам пожинати плоди нашої перевороту під час спроби Кримської експедиції, могла б призвести до більшого. серйозне зло у тривалій кампанії у відкритому полі проти численного та добре керованого, якщо не сміливого, ворога. Успіх справді був досягнутий, але ціна його була великою. Що сказати, якщо можна довести, що значна частина цих витрат була безпідставною витратою часу та грошей? Для мене, поруч із цвинтарями, зеленими оазами на темному плато, найбільш сумним і значущим об’єктом була наша стара паралель, відкрита проти Малакова, яку французи взяли в нас як основу для свого нападу навесні 1855 року.