Було помічено, що один чоловік, який прийшов у Балаклаву після миру, дуже стурбовано вдивлявся в стіни нового магазину. Коли його запитали, про що він, він зізнався, що шукав місце свого будинку, у підвалі якого він залишив багато посуду та цінних речей. Боюся, він мав лише фламандську розповідь про них. Російський військовий оркестр (150 чоловік) у Макензі був великим об'єктом тяжіння. Він грав о четвертій годині дня. Під гімн «Царя, Боже, храни», або як би точніше не перекладався його заголовок, усі росіяни зняли шапки. Я міг би побажати, щоб наші офіцери, які були присутні і які розуміли цю подію, зробили те саме, бо одразу після цього, коли оркестр заграв «Боже, бережи королеву», росіяни оголили свої голови й віддали нашому національному гімну таку саму шану, як і своєму власному. На російського офіцера — дуже молодого чоловіка — вкритого наказами, декому з офіцерів вказали, що він ніколи не покидав Флагстафського бастіону протягом одинадцяти місяців. Він був прострелений наскрізь і був поранений у голову, руку та стегно в різних випадках; він наполягав на тому, щоб залишитися в бастіоні, і не дозволив перевести себе до лікарні. Багато солдатів носили Георгіївський хрест та інші ордени. Яким феноменом був би британський рядовий із стрічкою C.B. на грудях! Росіяни дуже прагнули отримати деякі з наших медалей, і ходили деякі історії про кмітливість, з якою люди продавали флорини за високі ціни на севастопольські медалі.
Деякі офіцери незабаром проникли в Бакшисерай і повернулися з тривожними звітами про ціни на їжу, напої та проживання: носильник двадцять франків за пляшку, шампанське тридцять п’ять франків за пляшку, вечеря та ліжко — невеликі статки. Були деякі дуже гостинні люди серед російських офіцерів, і вони давали та приймали запрошення на обід, вечерю та вечерю дуже вільно. Одного з наших генералів* у Маккензі російський офіцер, до чиєї хатини він відвідував, попросив залишитися на чай, але мадам, яка головувала за чайним столом, кинула такий погляд на свого сварливого чоловіка, коли він зробив запрошення, і так люто зиркнула на англійців-єретиків, що наш генерал і штаб підвернули хвіст і побігли, залишивши Руського насолоджуватися лекцією, яку мадам Каудельська, без сумніву, завдасть йому. Можливо, бідолашній пані бракувало ложок або тремтіла за свій запас цукру.
Оскільки в таборі не було чим зайнятися, я поїхав на тижневу екскурсію в Сімферополь, Чатир-Дагб, Бакшисерай, Оріанду, Ялту і біля Алупки. Росіяни надіслали перепустки до штабу, одну з яких мені дали. Це було так: «Cart de passe pour les avant postes» (друковано), «General de Service Tehervinsky», потім російською MS., «Пропуск разрешен — генерал-майор».