Частина 34

«Стемніло; майора не було й сліду; але, на диво, один із козаків розмовляв німецькою, і він сказав нам, що попереду йде англійський офіцер. За кілька хвилин наш провідник почав їхати крутою зигзагоподібною дорогою до моря. Підвода під’їхала добре, і ми виявили, що їдемо до Алупки, що недалеко від берега моря. Зигзаг був як крутий, як будь-яка швейцарська гірська стежка, і коні, вже втомлені за день, дуже помітно спускалися; здавалося, що ціла ніч освітлювала молодий місяць, і пір’ясті кінчики високих тополь, і гілки сивих олив були в ньому. Нарешті зблизька почулося ревіння моря, і з-за дерев зазирнула низька біла будівля я я блідіння з кожного боку. Козак зліз з коня, припряг коня й увійшов до хати, залишивши нас у глибокому невіданні й великому голоді надворі. Звуки дуже галасливого й п'яного співу, який будив нічних сов через вікна, змусили нас повірити, що будинок був козацьким бараком, але через деякий час двері відчинилися, і з них вийшов жвавий маленький чоловік, який говорив добре французькою, і пристойного тіла, його дружина, яка вразила нас чудовою англійською, і ми виявили, що знаходимося в готелі в Алупці. Невдовзі було встановлено причину шуму. Це була робота п’яного російського полковника, начальника поліції в Ялті, який представився в тому місці декільком англійським офіцерам і, незважаючи на них, супроводжував їх досі на шляху до Фороса. «Віола», — сказав тихий голос у наші вуха, коли відчинилися двері їдальні, — * Viola la noolesse Busse — il est nolle pare equ «it est Colonel». Кімната, в якій ми опинилися, була зручною квартирою, з диванами та м’якими кріслами, гравюрами графа Потоцького, царя (звичайно), князя Воронцова, дуже теплими сюжетами з французьких буренів на стінах і столом, добре заставленим пляшками та склянками. У кінці столу сидів російський офіцер, викрикуючи на весь голос якісь нерозбірливі уривки пісень, до яких він готувався рясними порціями бренді, хересу та кримського вина. Він був жахливо п'яний, але жах, який він вселяв у господаря й хазяйку, від цього не був меншим і, очевидно, дорівнював їхній ненависті до нього. Нам кажуть, що росіяни так старанно читають лондонські газети, що знають усе, що проходить, так само добре, як і ми самі. Я не хочу вводити нашого доброго господаря та його дружину, або навіть п’яного москвича, в сварку, інакше я хотів би розповісти кілька подробиць щодо їхньої поведінки, які можуть виявитися кумедними. Полковник округу Алоупка, почувши про стан «авторитету» свого брата, віддав наказ про його вигнання, але він не був виконаний до пізнього вечора. Він трохи говорив по-французьки, і мені здається, що він розумів англійську, хоча й казав, що не знає жодного слова.