Частина 33

Загін зуавів, єгерів, берсальєрів та інших молодих солдатів, які пробилися на землю, під'їхав до хребта, що знаходився під відрогом пагорба на південь від Інкермана. Тут вони були дуже близько до російських пікетів, і в межах особливо зручного пострілу різних батарей, вони подумали, що це доцільно відкрити, і там більшість з них зупинилися, тому що йти далі справді виглядало як зловживання добродушністю ворога, який таким чином дозволив нам отримати вигоду від конференції, щоб насолоджуватися проїздом далі на російську територію, ніж будь-хто з моменту створення цього табору, і оглянути їхні позиції та оборону. Лише півдюжини авантюристичних і допитливих духів просувалися попереду й, здавалося, мали намір зарядити російську батарею, і ведети в цьому напрямку також почали неспокійно рухатися, коли на повній швидкості підійшов сардинський штабний офіцер, його блакитне перо розвівалося на вітрі, і кинувся в погоню за передовими джентльменами, кричачи їм повертатися. Вони, побачивши себе таким чином відрізаними в тилу, і, можливо, щоб уникнути догани, зробили ретроградний фланговий рух, втекли від переслідувача та приєдналися до основної частини; і, оскільки тоді було віддано наказ, щоб ніхто не йшов далі, повернення до мосту стало досить загальним. Дійшовши до мосту, коло козаків знову оголосили привал, і всі погляди були прикуті до двох акуратних синьо-білих смужок наметів із навісами над входами. Дехто з генералів стояв надворі, і було очевидно, що конференція наближалася до кінця.