На наступній ділянці, аж до седла, ґрунт знову дуже стрімко похилився, і дорога була терасою на милю, частково в скелі, пісковику та глині, а потім була сформована та металева, як і раніше. Від Балаклави до седла головною проблемою, з якою доводилося стикатися при підтримці дороги, були численні потоки води, що спускалися зі схилів пагорба. Щоб захистити дорогу від цього, траншеї були вирубані на верхній стороні, зигзагоподібно відповідно до лінії ґрунту, щоб перехоплювати воду та передавати її у великі водопропускні труби, споруджені під дорогою при кожному зниженні хвилястості пагорба. Таким чином, вода не могла потрапити на дорогу, окрім тієї, яка фактично впала на її поверхню, і цю невелику кількість швидко виносило в бічні стоки. Всіляко позбавити дорогу від руйнівної дії води, як підземним, так і поверхневим дренажем, є першим принципом будівництва дороги; без уваги до цього будь-яка праця буде марною. Від Балаклави до седла, близько трьох з половиною кілометрів, роботи скрізь вони мали дуже важкий характер, і умови для дренажу були npon великого масштабу; окрім приблизно десяти миль відкритих котлованів, було побудовано від 150 до 200 водопропускних труб; через велику нестачу матеріалів вони були сформовані різними способами — багато з бочок з водою Армійського робочого корпусу, деякі — зі свинячих бочок Комісаріату, інші — з фашин E-oyal Engineer та зеленої деревини для платформ.
Але робота, яка вимагала найбільшої кількості праці, — це металообробка, оскільки за ці три з половиною милі було видобуто, зібрано та покладено на дорогу майже 40 000 тонн твердого вапнякового каменю. Над седлом головний стовбур йшов над Севастопольським плато, слідуючи майже в напрямку залізниці, перетинаючи Воронцовську дорогу до табору Легкої дивізії, крайній праворуч. Тут труднощі були іншого характеру, і поверхня і географічне утворення змінювалися від глибоких глинистих долин і рівнин, і вугільних вапнякових скелястих пагорбів до порівняно рівномірної поверхні дуже пластичної стійкої глини; під час обстеження містер Дойн виявив, що це не перевищує в середньому вісімнадцяти дюймів у глибину, і що під ним є легка щебенева оолітова вапнякова скеля, подібна до тієї, що знайдена в околицях Страуда, у Глостерширі.