ряд батарей, з їх полірованими мордами, що посміхалися з незліченних портів, одесити бачили, як флоти Англії та Франції кинули якір у їхній бухті та показали їм більше вісімдесяти військових суден, готових миттєво повалити свої домівки в пил. Вечір минув тихо; адмірал подавав небагато сигналів, але було відомо, що нічого не буде зроблено, і що до завершення робіт із зондування Кінбурна та встановлення буїв для флоту атака не відбудеться. «Вайпер» отримав наказ вирушити на світанку до Кінбурна, куди вже прямував «Спітфайр», з метою проведення необхідних оглядів.
Вранці 9 жовтня вітер повернувся з південно-західного заходу і приніс із собою хмари, туман і випари, які закрили нам сонце. Берег не можна було розгледіти в деталях, а день був такий похмурий, що ми не могли з’ясувати, чи одесити «мигали», як, безперечно, зробили б більш розважливі, коли перед ними пливла така величезна армада. Небо було темно-свинцево-сірого кольору, здавалося, насичене дощем і штормом. Час від часу поодиноке проміння пробивалося крізь цю пелену й освітлювало клаптик будинків у величному місті, або освітлювало клаптики узбережжя, показуючи на мить козацькі пікети й ведети на скелях і затишні хутори, оточені численними копицями сіна та кукурудзи; невеликі загони військ у марші по степах, і eilwagen, або незграбні німецькі дилігенси, що перетинають прибережну дорогу, кілька заблуканих вершників, що мчать на повній швидкості по країні, і табуни, що всіяні широкими рівнинами.