Про стан російської армії, що отаборилася на Бельбеку нічого певного знати не можна було, але час від часу можна було побачити світ поза межами несприятливих вартових. У російській армії було багато рас, але, здавалося, ніхто не бажав дезертувати, окрім поляків, і кількість незадоволених солдатів, які перейшли до нас, була справді дуже малою. На пікетах час від часу з’являвся якийсь болячий, обдертий, виснажений, хворобливий на вигляд дезертир, який розповідав сумну історію про потреби й страждання. Був він долоном чи ні? Двоє останніх, що прибули до генерала Сімпсона, поляк і росіянин, були в такому стані, що викликав у наших солдатів найжвавіше співчуття. Одяг їхній був у лахмітті, а уламки чобіт ледь чіплялися до ніг. Вони прийшли з війська під Байдар, і заявили, що всі чоловіки в такому стані; що все, що їм потрібно було їсти, — це хліб, печиво та ячмінь, що вони не отримували м’яса і мали лише час від часу чверть пайка горілки чи спиртного; і спостерігали, як ці двоє чоловіків сміялися і здивовано розводили руками, коли вони проходили повз величезні купи провіанту, накопиченого в нашому депо на Col. Вони сказали, що сміялися з брехні, яку їм сказали. Їхні офіцери казали, що союзники голодують і не мають корму для своїх коней. Полковник Блейн послав сержанта Гіллеспі з департаменту старшого маршала, під безпосереднім контролем якого перебували всі в’язні, до російських складів Севастополя, щоб отримати для них шинелі та одяг, але він не знайшов жодного черевика; було помічено, що чобіт у запасі не було, коли це місце було захоплено, і що шістдесят два в’язні, яких знайшли п’яними та сплячими серед руїн, були погано одягнені та не мали черевиків чи черевиків.
Чоловіки, яких сардинці захопили для роботи на форпостах, були в тому ж стані, і було очевидно, що стан росіян швидко погіршувався. Вони отримали 31б. хліба o? l^lb. печива на день і трохи ячменю, який вони варили в такий собі суп; це становило їхні пайки. Їх тримали в живих запевнення, що союзники повинні незабаром піти, і тоді вони отримають здобич англійського табору, який був багатий на все, крім їжі. Більшість із цих чоловіків були надзвичайно поступливими й чудовими слугами, поки їм не дозволяли ром. Один із них, польський унтер-офіцер, був дуже корисний, але його охопило непереборне бажання вступити до польського легіону у Варні, він дійшов аж до Одеси, де його визнали й розстріляли як дезертира.