На світанку вранці 21 вересня я побачив крізь туман на хребті Маккензі численну лінію вогню, а пізніше вранці було видно потужну колону російської піхоти, яка стояла в бівуаку праворуч від телеграфної станції та ліворуч від батареї Спер, біля Маккензі-роуд. Частина з них знову відійшла протягом дня; решта залишилися на тому самому місці, і ховалися з великою майстерністю та спритністю. Вони розташувалися табором у щось на кшталт чаппарелі, і вони перетворили гілки на стіни та покриття своїх хатин. Їхня зброя була складена, коли вони вперше прибули до бівуаку, але через три години блискучі стволи та багнети зникли, можливо, їх поклали в якесь сухе та безпечне місце. Убезпечивши свій правий фланг дуже потужними земляними укріпленнями та батареями, які ми дозволили звести ворогу, на додаток до своєї колишньої оборони та своїх регулярних фортів, росіяни скерували основну частину своєї армії для захисту свого центру, спираючись на Черну та Маккензі, а ліворуч на Айтодор і на Верхній Бельбек до Бакшисерая. Вони підготувалися утримати цю велику лінію; і оскільки союзники навряд чи могли заощадити достатньо людей, щоб відправити до Євпаторії, а звідти для маршу на Сімферополь, або змусити російську позицію на Бельбеку за допомогою рухомого корпусу діяти проти них на півночі, і оскільки не було очевидного наміру атакувати їх з Інкермана чи Черної, глухий шлюз, ймовірно, не був розслаблений тієї зими.
Кількість запасів, вивезених росіянами з північного боку до свого складу, показала, що їм не бракувало провіанту, якщо тільки вони не потрудилися носити фіктивні мішки та наповнювати свої візки «вигадками». Їм, мабуть, було важко годувати свою армію, але так чи інакше вони це зробили. Вони залишили значну кількість їжі після себе в місті; великі отари й табуни всіяли рівнини біля цитаделі. Солдати, які потрапили в руки сардинців і французів 16 серпня, несли з собою багато хліба та спиртних напоїв, і вони мали м’ясо та багато всього, крім води, коли вони спустилися, щоб атакувати союзників; так що, загалом, я не був настільки оптимістичним, щоб думати, що росіяни будуть змушені відмовитися від своєї позиції з наближенням зими. Країни навколо них постачали велику кількість деревини для палива, і вони вміли будувати зручні та теплі підземні хатинки. Ворог, отже, буде забезпечений так само добре, як і союзники, якщо останнім вдасться побудувати хати до настання зими. «Залишити їх самих» ніколи не вижене російську армію з поля; єдине, що можна було зробити, це французький та англійський багнети та багато бою.