Медалі та ордени, видані командирам, були роздані 20 вересня, близько десяти медалей для кожної роти. Щодо стрічки, то була лише одна думка, — що вона негідна й до певної міри лопатка. Чоловіки розходилися щодо достоїнств медалі; але переважна більшість зловживали цим, і застібки в основному порівнювалися з етикетками на винних пляшках громадських закладів. Процедура розподілу була ручною і бездуховною. Був підготовлений полк з старшиною попереду; біля нього стояв сержант із великою сумкою. «Джон Сміт» називався.
«Ось».
Полковник занурив руку в сумку, вийняв невеликий пакунок і сказав: «Джон Сміт, ти був Алмою, Балаклавою та Інкерманом?»
«Так». Полковник передав йому пакунок, і Джон Сміт пішов на своє місце в рядах, несучи в руці згаданий пакунок, який він відкрив після «звільнення». Можливо, Джон Сміт натякав на те, що ніколи не бачив пострілу, крім як на відстані. Можливо, він був на мирній варті в штаб-квартирі лорда Реглана 5 листопада; але він носить застібку для Інкермана. Він міг займатися не більш кровною роботою, ніж забивати волів і овець для дивізії на бойні комісаріату, а все ж він покаже на грудях «Крим», «Альму», «Балаклаву», «Інкерман».
Цю велику річницю з ентузіазмом відсвяткували по всій країні. У полках було багато «обідів Алми» як серед офіцерів, так і серед солдатів; а музика й пісня не давали табору спати до півночі. Багато пам’ять про загиблих відродилася, багато старих ран відкрилося на цих святкових зустрічах. Французи також мали свої банкети та гуляння. Вони мали грандіозну церемонію рано вранці — Missa Solennis за упокій мертвих.
Генерал Пелісьє був зроблений маршалом Франції та отримав від Її Величності Великий хрест Бані. Останнім орденом він, здавалося, надзвичайно пишався, і підписався «Пелісьє, G^B». Генерал Сімпсон отримав відзнаку Великого хреста Почесного легіону.