Кількість хворих офіцерів, які бажають повернутися додому, не зменшувалась. Однак багато з тих, чиї імена фігурували в загальних наказах, постраждали під час нападу 8 вересня. Частка чоловіків, позбавлених інвалідності за станом здоров'я, приблизно дорівнювала кількості офіцерів. Бідолахи! у них, однак, не було «приватних невідкладних справ», якими вони мали займатися, і це було причиною багатьох «відпусток». Цікаво й цікаво спостерігати, як ранг і соціальне становище несуть із собою особливі ділові турботи й ділову працю, від яких звільняються нижчі класи. Таким чином, гвардійські офіцери, здавалося, були до смерті змучені «невідкладними приватними справами», які не можна було вирішити ніде, крім Англії, і які вимагали їхньої присутності в цій країні бізнесу з жовтня до тижня після Різдва, перш ніж з’являться найменші шанси на їхнє пристосування. Як цим бравим хлопцям вдалося залишитися в армії та виконувати свої обов’язки в полку, ведучи такі делікатні переговори, такі приголомшливі арифметичні розслідування, таку котушку рахунки, які потрібно перевірити, такі співбесіди, які потрібно пройти, такий постійний тиск справ, який потрібно підтримувати, неможливо уявити! Іноді не менше ніж троє з них помирали в один день і з'являлися в наказах як жертви цих жорстоких наполягань. У таборі були деякі люди, які стверджували, що вбивство рябчиків, куріпок, фазанів і лосося є необхідною умовою існування, і що, коли це поєднується з задоволеннями суспільства, з легким курсом опери та претензіями сім’ї, це становить невідкладну приватну справу, досить сильну, щоб залучити будь-кого з Криму. Ніхто не звинувачував цих офіцерів у тому, що вони так сильно відчували себе громадянами. Ми всі хотіли б повернутися додому, якби це відповідало нашим обов’язкам, але деякі з наших офіцерів вважають, що їм нічого робити, коли бої закінчилися. Через деякий час наші союзники почали навпомацки пробиратися до позицій ворога в нашому тилу та праворуч.
Положення армій, за винятком руху військ на Байдар, у більших рисах залишалося незмінним. Пелісьє, здавалося, на деякий час був схильний відпочивати на своїй палиці. Його погляд, без сумніву, був прикутий до плато Маккензі, але його мужність підвела його; він також не побажав повторити своє маленьке прислів’я, яке було в нього в устах, коли в його присутності говорили про бійню та кровопролиття, посилаючись на наші грандіозні напади — «On ne peut pas faire des omelettes sans casser des ceufs». Маршал відмовився від виготовлення омлетів: у нього було багато огнів, якщо він хотів їх розламати.