Посеред однієї з цих «кімнат жахів» — бо їх було багато — було знайдено мертвих і живих англійських солдатів, і серед них бідолашного капітана Вогана з 90-го, який згодом помер від ран. Зізнаюся, мені було неможливо витримати видовище, яке жахнуло наших найдосвідченіших хірургів; смертельний, липкий сморід, запах гангренозних ран, зіпсованої крові, гнилої плоті були нестерпними й нестерпними. Але що повинні були відчувати поранені, які були змушені все це терпіти і які пішли з життя без руки, щоб дати їм чашку води, або голосу, щоб сказати їм хоч одне ласкаве слово? Більшість із цих чоловіків були поранені в суботу — багато хто, можливо, у п’ятницю перед тим — справді, неможливо сказати, скільки часу вони могли там перебувати. Поспішаючи відступати, москалі, здається, приносили мертвих людей, щоб прибрати їх з дороги, і клали їх на піддони, жахливо знущаючись. Щоб відступ був забезпечений, ворог мало дбав про поранених. Лише в понеділок вони прийняли тих, кого ми надіслали до них під час короткого перемир’я з цією метою, якої, я вважаю, прагнули ми самі, оскільки наші переповнені лікарні не могли вмістити, а наші перевантажені роботою хірурги більше не могли піклуватися про них.
Далі відвідали Великий Хедан. Така сцена краху і руїни! — усі будинки позаду — маса битого каміння — годинникова вежа, з пострілом прямо через годинник; пагода в руїнах; інша годинникова вежа, де всі знищені годинники, крім циферблата, з написом «Барвайз, Лондон», на ній; куховарні, де людська кров текла серед посуду; в одному місці снаряд застряг у котлі та розніс його разом із вмістом і, ймовірно, його супроводжуючими, на шматки. Скрізь руїни та руйнування. Колись це, очевидно, був heau quartier. Найстаріший. Мешканці не могли впізнати його в той фатальний день. Піднявшись до Редана, який був страшно переповнений мертвими, ми побачили сцену відчайдушної атаки та оборони, яка коштувала обом сторонам стільки крові — вона була нагромаджена мертвими англійцями, деякі з них були обпалені та почорнілі від вибуху, а інші були розбиті до невпізнання габіони і лафети тут були надзвичайні; Бомбозахисні засоби були такими ж, як і в Малакові, і в одному з них знайшли нотну книгу з жіночим іменем, а біля входу була пташка-канарка та ваза з квітами.
РОЗДІЛ VIII.