Капітан Гроув був важко поранений. Лише полковник Віндхем, капітан Файерс, капітан Льюїс і капітан Мод потрапили в Редан без коси від залпів винограду та куль, які прокотилися по флангах.
Один офіцер сказав мені, що росіян, яких було видно в Редані, коли ми зайшли в нього, не перевищувало 150 чоловік, що ми могли б перенести бруствер на базі з найбільшою легкістю, якби ми тільки кинулися на нього. Він висловив переконання, що вони не мали польових елементів від одного кута входу до іншого. Інший офіцер впевнено запевнив мене, що коли він піднявся на верхню частину бруствера, то побачив приблизно за сто ярдів бруствер із прогалинами, крізь які пробивалися дула польових частин, і що в тилу стояли компактні маси піхоти, причому передня шеренга стояла на колінах із закріпленими багнетами, наче готова прийняти атаку кавалерії, тоді як задні шеренги вели різкий і нищівний вогонь. Єдиний спосіб узгодити ці розбіжності — припустити, що перший говорив про ранню стадію штурму, а останній стосувався пізнішого періоду, коли росіяни, підкріплені втікачами з «Малакова» та військами, що стояли за казармами в тилу, могли відкрити амбразури в брусте. Хоча це, безсумнівно, сумно, і майже неймовірно для тих, хто знає, як добре британський солдат загалом поводиться в присутності ворога, люди, коли вони досягли парапету, були охоплені якимось дивним захопленням і почали стріляти, замість того, щоб слідувати за своїми офіцерами, які зараз швидко падали. Більшість людей витримують вогонь набагато краще, ніж багнет — вони продовжуватимуть стрільбу за кілька кроків набагато раніше, ніж зблизиться з ворогом. Інколи досить важко змусити кінноту йти в атаку, якщо вона може знайти будь-яке гідне виправдання, щоб схилитися до своїх мечів і взяти пістолет і карабін, з якими вони задоволені вискочити назавжди; і коли поблизу будь-яке укриття, піхотинець, вихований у окопах, вважає чарівність патрона непереборною.