Решта ви знаєте. Стрільці поводилися благородно, і там, де вони намагалися підповзти до рову, щоб відбити росіян на флангах, вони лежали на глибині чотири та п’ять, усі разом. Полковник Лайсонс з 23-го полку, як завжди, був весь енергійний, і, хоча був серйозно поранений у стегно та не міг стояти, залишився на землі, підбадьорюючи людей. Полковник Хендкок з 97-го полку отримав поранення в голову на гребені Редана й помер незабаром після прибуття в табір. Капітан Престон, лейтенанти Свіфт і Вілмер з 90-го були вбиті всередині, де наступного ранку знайшли їхні тіла. Капітан Воган з 90-го був прострелений в обидві ноги і потрапив у полон, коли ми покинули це місце, оскільки неможливо було переправити його через рів. Його знайшли в російському госпіталі і привезли в табір помирати. Лейтенант і ад'ютант Дайнлі з 23-го фузилерського полку був смертельно поранений. Індивідуальні сміливі вчинки були надто частими, щоб їх конкретизувати. Першим загиблим росіянином на крайньому виступі був російський офіцер, убитий кулею в рот — надзвичайно красивий чоловік, з білими й ніжними, як у жінки, руками й ногами.
41-й, який слідував за штурмуючим загоном Легкої дивізії, чия позиція була визначена заздалегідь, як я вже зазначав, полковником Віндхемом і полковником Анеттом, «кидаючись на вибір», увійшов у Редан майже одразу після 90-ї та 97-ї, які сформували провідну колону атаки на виступ, і сторони кожної дивізії незабаром нерозривно змішалися. Я не знаю імен перших бійців 90-го і 97-го, які потрапили, але кілька солдатів цих полків лежали вранці 9-го заздалегідь убитими і пораненими біля російського брустуру. Люди 41-го полку, які разом з полковником Віндхемом увірвалися в Редан, були Хартнарді, Кеннеллі, Корнелліс і Пет Махоні;