Цей перший порив не тривав і десяти хвилин. Росіяни відступили. Не встигли вони пройти кілька сотень ярдів, як їх зустріла друга колона, яка наступала на па-де-шарт, і обидві об’єдналися й знову кинулися вперед. Ця друга спроба була успішнішою за першу. Вони форсували річку праворуч і ліворуч, біля мосту, і змусили її захисників відступити. У той момент, коли міст був вільний, дві гармати 5-го легкого
Бригада артилерії перетнула його і зайняла позицію між двома пагорбами на дорозі, що веде на Балаклавську рівнину. Третя гармата перепливла річку бродом, і всі троє почали замітати дорогу та височини. Піхота, не дочекавшись перекидних мостів, більшу частину яких було відкинуто під час наступу, кинулася по груди у воду, піднялася на насип і почала дертися на висоту. Їм вдалося піднятися більше ніж на половину підйому, де мертві та поранені згодом чітко показували позначку, якої вони досягли, але до цього часу французи зустріли їх у найхвалішому стилі. Росіяни були поступово відкинуті назад і перегнані через міст, забравши гармати.
У той час як цей конфлікт відбувся на мосту, інша колона атакувала французьку праву такою зграєю, що їх не міг ні стримати акведук, ні налякати сардинські гармати, які проривали довгі смуги через їхні ряди. Вони рушили, як здавалося, непереборно, і кинулися вгору по крутому пагорбу з такою люттю, що зуави, які стояли по його узбіччях, змушені були відступити. Можна було побачити офіцерів, які ведуть шлях і оживляють своїх солдатів. Цей шалений порив привів колону, що наступала, на гребінь пагорба, де вона зупинилася. Але французи не сиділи без діла. Ледве колона ворога показала голову, як по ній відкрили гармати з виноградом, і на неї посипався смертоносний вогонь французької піхоти. Колона почала хитатися; але поштовх тих, хто був позаду, був настільки сильним, що голову було висунуто вперед ще на кілька ярдів, коли французи, гучно викрикнувши, кинулися на ворога, який, уже приголомшений, негайно розвернувся й побіг. Але маса була така велика, що поспіх не зміг їх врятувати, і було взято понад 200 полонених, береги водопроводу, сам водопровід і берег річки були вкриті та заповнені мертвими та пораненими. Сардинська та французька артилерія вилила смертоносний перехресний вогонь по розкиданих залишках колони, це був повний розгром. Французи гнали їх далеко по рівнині. Ця поразка їх зовсім пригнітила; більше нічого не було зроблено проти цієї сторони.