5-го числа бригадний генерал Лок'єр отримав накази для Цейлону, а полковник Віндхем, C.B., був призначений його наступником у командуванні Другої бригади, 2-го відділу. 3 серпня генерал Канроберт був відкликаний.
Рано 7-го числа генерал Сімпсон обійшов лінії, оглядаючи роботи. Військова рада відбулася ввечері в середу, 8 числа, у британському штабі. Головні медичні працівники дивізій отримали наказ очистити госпіталі, відправити в Балаклаву безпечних для переміщення хворих і завершити підготовку до прийому поранених.
Відпустки продовжували надаватися в дуже значній мірі. Беручи до уваги п’ять із останніх на той час генеральних наказів, наказів від 3-го, 5-го, Gth, 7-го та 8-го серпня, ми знаходимо імена не менше ніж сімдесяти офіцерів, які отримали дозвіл на відсутність. З них двадцять дев’ять вирушили до Англії — двадцять шість із них на підставі медичних довідок, а троє — у «термінових приватних справах» або з огляду на особливі обставини: двадцять сім поїхали до Скутарі та Терапії на період від двох до п’яти тижнів; дванадцять на борту корабля, а два до монастиря Св. Георгія, де було десять кімнат, обладнаних для хворих або одужуючих офіцерів. Я чув, як один полковник заявив, що в його батальйоні чергує лише один капітан і три заступники, і що, отже, йому довелося послати в окопи сто людей під керівництвом юнака з вісімнадцять. Якщо такий стан речей не можна було змінити, то, принаймні, було дуже прикро. На заміну тим, хто пішов додому, не вийшло достатньо офіцерів. Тривала облога — якщо її можна було назвати облогою, яка насправді була виснажливою боротьбою між двома рядами відокремлених фортів — звичайно не користувалася популярністю серед офіцерів армії, небагато з яких хотіли залишитися, якщо мали поважний привід для повернення додому, тоді як небагато бажали повернутися сюди, коли втекли. Я переконаний, що якби в поході було більше руху — якби замість одноманітного окопного чергування ми займалися звичайною війною, маневруванням, маршем, боєм, то менше було б і хвороб, і менше було б відпусток. Я не намагаюся вирішувати питання, чи іноді відпустка була надто легко надана, і більше з інтересів, ніж з необхідності. Вважалося, що французи впадали в іншу крайність, і мені наводили випадки, коли життя цінних офіцерів було б врятовано, якби їм дозволили поміняти сувору службу (одна ніч із трьох в окопах, незалежно від звичайної охорони та парадів, не може вважатися легкою працею) на період відпочинку в більш сприятливому кліматі.