У ніч на 22-е росіяни, які або були під враженням, що союзники збираються здійснити штурм, або хотіли зупинити наші робочі групи, відкрили сильний вогонь з мушкету вздовж своєї лінії, і після великої витрати боєприпасів вони відступили від брустверів. Втрати в траншеях стали настільки значними, що головнокомандувач у кількох депешах висловлював свій жаль з приводу втрати, яку він пояснював близькістю робіт, світлою ночею та кам’янистою природою землі. З 27 по 29 липня було вбито тринадцять чоловік, п'ятеро офіцерів і 108 чоловік було поранено, крім втрат у морській бригаді. Однак деякого прогресу було досягнуто — наші просунуті паралелі були посилені, а наша невдала п’ята паралель була поглиблена. Французькі інженери з невтомною енергією наступали праворуч і ліворуч від нашої позиції, були впритул до Малакофа праворуч і Центрального та Флагстафського бастіонів ліворуч; і було очевидно, що при наступному бомбардуванні навряд чи вдасться вберегти місто від знищення. Росіяни готувалися завдати удару, вплив якого відчутний у радах Відня та в кабінетах міністрів кожної держави в Європі.
Французи вже підштовхнули свої роботи майже до самого краю Малакова й були настільки близько, що можна було б кинути камінь у російську позицію. Усі учасники почали розуміти, що справжньою точкою атаки будуть заводи Малакова, захоплення яких зробить Редан неспроможним і зробить здачу південної сторони місця лише питанням часу.
Наступний лист, знайдений у Ласпі поблизу Байдара, дає цікаве розуміння настроїв російських цивільних. Це було написано в селі неподалік від північного форту Севастополь і звучало так: —
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]