Частина 21

Цей частковий успіх, однак, не змінив долі дня. Французів було вигнано з батареї Жерве, оскільки вони не отримали підкріплення, хоча й не утримували її понад сорок хвилин. Маршал Пелісьє зробив пропозиції лорду Реглану відновити штурм. Лорд Реглан, хоч і погоджувався з французьким генералом щодо доцільності поновлення штурму, вважав, що його не слід намагатися робити, поки потужне бомбардування не триватиме кілька годин. Оскільки між ними була значна відстань, лорду Реглану довелося поїхати до маршала Пелісьє, щоб обговорити з ним умови запланованого нападу. Під час перерви французи, які сильно страждали від ворожого вогню, були розчаровані своїми втратами та бездіяльністю, яка послідувала за стримуванням, яке вони зазнали. Росіяни, очевидно, мали велику силу біля Малакова; і генерал д'Отмарр був настільки переконаний, що штурм не вдасться, що він надіслав термінове повідомлення маршалу Пелісьє, благаючи не викривати людей у ​​безрезультатному штурмі. Маршал Пелісьє був змушений піддатися такому висловленню думки, і, як з ним погодився лорд Реглан, поновлення штурму не відбулося. Хоча атаку на «Редан» обговорювали на військовій раді, і інженерних офіцерів обох наших атак (полковника Чепмена та полковника Гордона) було покликано допомогти генералам своїми порадами, результат довів, що домовленості були дефектними та неадекватними. Наших офіцерів перехитрила хитрість росіян, які на деякий час маскували свої гармати або відводили їх від амбразур, ніби їх пересилив і заглушив наш вогонь. Жоден більш вирішальний доказ неефективності наших сил не може бути наданий, ніж цей факт — що в жодному разі війська, призначені для штурму та перенесення Редана, не досягли зовнішньої частини роботи; щоб у канаві не ставили драбин; і що справді дуже мала частина штурмуючого загону досягла абаттіса, який знаходився за багато ярдів перед ровом Редан. Не можна сказати, що цього разу наші люди виявили хоч якусь відвагу; але напад був настільки невдалим і таким слабким, що росіяни фактично вийшли за парапет Редана, глузували та сміялися з наших солдатів, коли вони стріляли по них у абаттіс, і насмішкувато запрошували «Інгліського V» підійти ближче. Кілька дилетантів відтоді започаткували теорію, якій навіть не вистачає винахідливості, щоб її запропонувати, і яка, якби вона була добре обґрунтована, передала б найвагоміше звинувачення, яке будь-коли висувалося проти Наші командири — а це те, що наш напад на «Редан» ніколи не мав бути успішним, і що це було, по суті, простою диверсією, щоб допомогти французам проникнути в «Малаков» або для тих, хто був присутній, ця теорія повинна здатися не тільки безглуздою, але й гідною презирства що вважалося, що воно матиме успіх. Ніхто не натякав на те, що «Редан» був на борту, хоча серед тих, хто знав цю справу, висловлювалася загальна думка, що сили, визначені для шторму, були небезпечно малі, і дехто, як я чув, також знайшов недоліки в положенні резервів і вважав, що вони розміщені надто далеко в тилу, щоб бути корисними у разі перевірки.