Частина 19

• з вігвамами росіян — одні недавні, інші спалені, коли Ліпранді пішов у відставку. Вони пройшли мимо старих турецьких редутів № 1 і 2, до дуже крутого і скелястого конічного пагорба, вкритого насипним камінням, біля вершини якого росіяни накинули стіну близько 2-| футів у висоту. На вершині зібралася група козаків і російських старшин, щоб спостерігати за нашими пересуваннями. Турки завзято й спритно піднялися на пагорб, ведучи вогонь, а козаки відповіли дрібним пострілом. Раптом арка білого диму піднялася з землі з лютим шипінням, кидаючись, як велика змія, до гребня пагорба; коли він летів далі, вогненний слід загубився, але на вершині пагорба вирвався клуб диму, і козаки й росіяни зникли з опадами. Насправді Тренч почав свою ракетну практику з великою точністю. Немає нічого кращого для такої роботи, ніж їхні легкі ракетні війська. Апарат був простим і портативним — кілька мулів, з кошиками з кожного боку, несли всі труби, корпуси, палиці, запали тощо, і ефект ракет, хоча й невизначений, дуже великий, особливо проти кавалерії; стрільці вінчали пагорб. Росіяни стрімко спускалися вниз і переправлялися через Чорну по мосту і бродам біля Чоргуна. Омар-паша, лорд Реглан і французькі генерали витратили деякий час на обстеження країни, поки війська зупинилися в тилу, першими артилерія і кіннота за підтримки чотирьох батальйонів єгиптян. О другій годині розвідка закінчилася, і військо відійшло до табору, за стрільцями траншейної кінноти йшли козаки, час від часу обмінюючись з ними далекими пострілами на обережній відстані. Загалом розвідка була дуже бажаною та чудовою інтерлюдією в нудних, одноманітних «виставах» облоги. Кожен почувався так, ніби він нарешті вийшов із в’язниці й побив козаків, і я ніколи не бачив таких підбадьорених, радісних облич біля прикриття, як на Канробертовій горі. Це підбадьорило наш настрій знову проскочити галопом зеленим узбережжям і втекти від огидного відчуття обмеження й ув’язнення, яке до смерті набридло нам у таборі.