Єнікале отримує своє значення завдяки своєму положенню на мисі біля входу в Азійське море jff, на північному кінці Керченської протоки. Ще один із незвичайних берегів, які можна знайти в цій частині світу, що йде від північно-східного краю Таманського півострова, проходить через море в південному та західному напрямку на сім з половиною миль у напрямку до Єнікале, і стягує протоку на милю з три чверті перед тим, як вона вийде в Азовське море. На цьому березі, повному солоних боліт і подекуди завширшки дві-три милі, росіяни мали потужну батарею, яка керувала поромною станцією, озброєною довгими й важкими 36-фунтовими патронами, а також низку урядових будинків незначного опису, а також була велика кількість рибальських хатин і сараїв для лікування. Місто складалося з двох частин: одна була передмістям із будинками поблизу води, а її територією володів гірський хребет.
поступово від моря. Церква, красива споруда у візантійському стилі, стояла на схилі гори, посеред цього передмістя. Іншу частину складав форт, утворений чотирикутним валом, озброєним по кутах бастіонами та невеликими башточками. Кожна сторона квадрата мала приблизно чверть милі. Сторона, паралельна морській стіні, була на вершині хребта, до якого ґрунт поступово піднімався від моря, а сама морська стіна мала в своїй основі широку пристань біля кромки води. Після того, як хребет здобув, країна простягалася перед одним у просторе плато з конічними курганами та курганами, що утворювали природні передові пости для ведет на відстані. Зі сторони суші вали мали амбразури та були зубчасті для стрільби; стіни, хоч і були дуже старі, були дуже міцні й досить добре збереглися. Всередині огорожі були лікарня, Будинок Уряду, казарма, батареї, магазини та журнали. Один із підірваних журналів повністю знищив близько двохсот футів завіси роботи з боку суші. Поза стінами були сліди стародавніх окопів, рови, рови, криті шляхи тощо, дуже добре помітні.