Перед північчю змінився вітер, почав дмухати, і зірки похмуріли. Близько першої години почався сильний дощ, який продовжував йти протягом години. Потім північний вітер уривався й став дуже холодним, дощ кристалізувався й падав у вигляді граду, штормовий вітер з кожним моментом посилювався й посилювався. Потім пішов сильний сніг. Було очевидно, що з викриття цих людей не вийде нічого доброго, і що напад буде невдалим; це, безумовно, не дало б нам можливості скласти точну концепцію чисельності чи позиції ворога, оскільки людині було неможливо побачити ярд перед собою. Генерал Кенроберт надіслав майора Фолі повідомити серу Коліну Кемпбеллу, що французи не рухатимуться, полкам під озброєнням було наказано повернутися до своїх наметів, які вони з працею знайшли. Коли після довгих поневірянь майор Фолі прибув до штабу, одного з ад’ютантів лорда Реглана відправили до сера Коліна Кемпбелла з проханням відкласти будь-який рух. Цей офіцер вирушив близько шостої години ранку на висоту над Балаклавою. Проходячи через французький табір, він звернувся до генерала Вінуа з проханням повідомити йому про зміни, які погода вплинула на узгоджені плани, але генерал сказав, що вважає, що було б краще спустити своїх людей, щоб підтримати сера Коліна на випадок, якщо останній просунеться до того, як до нього дійдуть зустрічні накази. Коли наш ад'ютант після боротьби з темрявою дійшов до квартири сера Коліна, генерала вже не було. Ще одна поїздка дозволила йому наздогнати генерала, який чекав на французів, і стягнув свої війська біля Камари.
Можна уявити, що ця новина була не дуже приємною для того, хто був увесь у вогні, хоч і холодний, щоб зіткнутися з ворогом, але обіцянка Віноа налаштувала його на відмінний настрій. Була четверта година, коли війська рушили до рівнини крізь снігову бурю, яка посилювалася з настанням ранку. Стрільці передували наступу з легкою піхотою Хайленду в порядку бою. Було віддано суворий наказ не стріляти, сподівалися, що ми зможемо здивувати ворога, але сніг, що падав, не дозволяв нашим людям бачити більше ніж на кілька ярдів, а після світла було неможливо розрізнити об’єкт за шість футів вперед. Однак бойовикам вдалося захопити трьох вартових, які належали, ймовірно, до пікету на Камарі, але їх товариші дали тривогу. Під час наступу наших військ козаки й ведети відступали, стріляючи в темряву з карабінів і мушкетів. Було чути удари ворожих барабанів, крізь розколини снігової пелени було видно, як їх колони рухалися до висоти над Чорною.