Щоразу, коли хтось обговорював дальність польоту ракети і, можливо, коли хтось вигукував: «Це чудовий постріл», це було досить неприємне уявлення про те, що це могло принести нещастя та горе в якусь щасливу родину. Дим розвіявся — чоловіки встали — вони зібралися навколо того, хто не рухався, або кого мучила смертельна агонія; вони винесли його геть, звичайну чорну цятку, і кілька лопат, наповнених брудом, на деякий час позначили місце спочинку бідолашного солдата, чия дружина, або мати, або діти, або сестри були позбавлені будь-якої розради, крім пам’яті та співчуття їхньої країни. Одну таку маленьку цятку я спостерігав того дня і побачив, що вона тихо лежить на землі всередині траншеї. Хто міг би повідомити мешканцям того спустошеного котеджу в Пікардії, чи Гасконі, чи Анжу про їхню втрату?
Ми спустилися схилом пагорба до будинку Аптона, який тоді був зайнятий потужним пікетом французів під командуванням кількох офіцерів. З передньої частини цієї позиції можна було побачити висоту над Інкерманом, плато до Бельбека, північний бік, фланг військового містечка навпроти англійців, нашу ліву атаку і тил страшної вежі Малакова. Перше, що вразило, — це величезні приготування з північного боку, що простягалися від моря за фортом Костянтин далеко праворуч за Інкерманом у напрямку до Бельбека. Траншеї, батареї, земляні укріплення та редути навколо цитаделі (Північного форту) мали вражаючий масштаб і вказували на намір з боку росіян відступити з північної сторони, у разі нашої окупації південної сторони місця.*
Близько третьої години три сильні загони кінноти спустилися до форту, ніби вони були в напрямку Альми чи Катчі. Вони зупинилися на деякий час, а потім продовжили марш до табору над Інкерманом. У цьому напрямі теж жваво працював ворог, і було легко помітно їх розквартирування, в яких рухалися люди. Проте в тильній частині Круглої вежі виявилася найбільша енергія, і сильна група людей працювала над новими батареями між нею та зруйнованим передмістям на головному пагорбі, на якому стояв Малакофф.